Аналіз твору «Маруся Богуславка»

Народна дума «Маруся Богуславка» про невільників часів боротьби українського народу з турками ХVІ–ХVII століття. Страшні жорстокі часи, коли розлучали рідних людей – дівчат продавали у рабство, дітей крали, віддавали у школу яничар, а їх батьків безжально вбивали або брали у полон і катували в темницях до кінця днів. Головна героїня – Маруся. Хто вона – зрадниця чи рятівниця? Відповідь на це питання можна знайти, детально розібравши твір.

Маруся – проста українська дівчина-бранка з добрим серцем та великою душею, полонянка, яка стала

дружиною султана. Не вважаючи на те, що «вже потурчилась, побусурманилась», вона не втрачає любові до рідної землі. Тому Маруся вирішує допомогти козакам невільникам, що в полоні тридцять років.

Одного разу дівчина прийшла до полонених та повідомила про те, що наближається «святий празник, роковий день великдень», що пан поїде до мечеті, а вона тим часом визволить бранців. Козаки звісно не повірили та облаяли дівчину.

Настав Великдень. Дівчина стримала слово та визволила невільників з довгої каторги, але з ними втікти не захотіла, бо не змогла залишити своїх дітей.

Образ Марусі вимальовується поступово.

Вона наділена найпрекраснішими рисами характеру, а саме: патріотизмом, добротою, рішучістю, співчутливістю, чесністю та відповідальністю. Але основним у думі є не образ Богуславки, а її благородний вчинок. У неї немає зради. Звісно, дівчина могла втекти разом із козаками, але цього не зробила, бо кохає чоловіка, та не може залишити діточок. Своїм вчинком вона показала відданість своїй родині та любов до батьків, українського народу та рідної Батьківщини одночасно.

Слід зробити висновок, що Маруся все ж виступає рятівницею та справжньою героїнею. Ми не можемо засуджувати бідну полонянку, бо наміри її не були поганими. Навпаки – її натура чиста й чесна. Вона не здатна на зраду та підлість. Вона є еталоном відданості та патріотизму.