Аналіз вірша Євгена Плужника «І ось я ляжу, родючий гній»
Доля автора вірша достеменно невідома, бо Євген Плужник закінчив своє життя в соловецькому виправному концентраційному таборі, що знаходиться в Росії. Немає точної дати смерті, але є свідоцтво близьких людей, які казали, що Євген загинув, як християнський мученик. Свою трагічну гибель він передбачав, про що писав у віршах, але не знав в який спосіб буде з ним покінчено. Смерті він не боявся, бо вже був готовий, особливо після череди вбивств українських культурних діячів.
В ніч с 4 на 5 рудня 1934 року, біля будинку зупинився чорний автомобіль
Історія написання
Після приїзду до табору, Євгена поставили не нелюдську працю, він з тяжкою та вже не виліковною хворобою, повинен осушати болота, стоячи по коліна в мерзлій воді. Жив в страшному бараці, де людей не рахували за якусь цінність, його сокамерники помирали сотнями. Після серій важких туберкульозних приступів, Євгена помістили до табірного лазарету, помирати. І там, в тяжких умовах, він потайки писав вірші, одним з яких був «… І ось лжу…»
Цей вірш потрапив до лікаря, який лічив Євгена, його потім переслали жінці. Лист дружина зберегла, а потім надрукувала в місцевому часописі й після цього про Євгена дізналася вся Україна. Хоть і прожив Євген мало, але встиг залишити свій слід в історії українського письменництва в ті страшні часи комуністичного режиму. Хоча слава й визнання прийшла посмертно!
Аналіз вірша Євгена Плужника «І ось я ляжу, родючий гній»