Антикріпосницька спрямованість повісті М. Вовчка «Інститутка»

Поміщицька верства в повісті представлена образами старої пані, молодої панночки, полковника, пана полкового лікаря, епізодичних гостей. Усі вони не мають власного імені. Письменниця не вдається до детальної характеристики панів, змалювавши їх загально як типових експлуататорів, що викликають своїм звіроподібним нутром лише відразу й спротив. Але Марко Вовчок зображає цю соціальну верству детально, із залученням різних виражальних засобів: характеристики оповідача, самохарактеристики, характеристики іншими персонажами,

розкриттям основних рис вдачі, тощо.

Відображення основного конфлікту епохи — протистояння й протиборство кріпаків і кріпосників — обумовило й ідейно-композиційний принцип твору — полярність, контраст. Протистоять один одному і збірні образи (пани — кріпаки), й індивідуально виписані (Устина — молода пані, інститутка).

Кріпаки цілий день на панщині, вертаються тільки «увечері, смерком уже… потомлені і варом сонячним, і тяжкою працею; всі мовчать — хіба який зітхне важко або заспіває сумної, сумної стиха…», пани ж тільки й знають, що «солодко з’їсти, п’яно спити, хороше походити, — а більше

що?». І «все теє регочеться, танцює, їсть, п’є; все теє гуляще, да таке випещене!», а про кріпаків говорить, «наче про коней, абощо». Щоб підкреслити нікчемність поміщиків, авторка використовує відповідні виражальні засоби: іронію, дошкульну репліку, влучне народне порівняння, саркастичний сміх (уживання середнього роду однини замість множини).

Особливо яскраво протистояння двох протилежних таборів показано в образах Устини і панночки. Найвиразніше полярність їх сутностей виражається у їхньому ставленні до кохання, яке просвічує людину до найглибших глибин. Устина при зустрічі з коханим радіє, як сходу сонця, чує, як у неї «крила виростають». Панночка ж радіє не так своєму нареченому, як «доходному хутору», що за ним одержить. «Любила вона його, та якось чудно любила, не по-людськи». — говорить Устина. Оте «не по-людськи» — основний підсумок всього існування експлуататорів.

Відчувається, що письменниця не стільки показувала картини знущання над кріпаками (хоч таких чимало), скільки наголошувала на звироднінні визискувачів, на втраті ними людського обличчя, людської подоби; Тому так часто знаходимо у творі такі характеристики панства: панночка, «як ящірка», і така люта, аж їй у роті чорно», полковник, «неначе той індик переяславський походжає». Панський двір кріпаки сприймали як лігвище лютого звіра.

Отже, пани у повісті Марка Вовчка — не люди, а оскаженілі звірі, тому їм не годиться давати людські імена. Безіменність їх образів — творча знахідка письменниці, за допомогою якої вона дошкульніше затаврувала і кріпосників, і всю кріпосницьку систему.