Бережіть собори ваших душ

Скільки прекрасних соборів залишили нам предки наші! Скільки душ прекрасних і вмінь, і радостей, і надій було вкладено у ці собори!Та мало залишилось їх для нас,козачих нащадків. Бо зруйнували їх ті для яких духовна краса нічого не варта.

Ось про красу соборів,про їх значення в нашому житті і створив безсмертний роман «Собор» О.Т.Гончар. Цей твір в повному обсязі показав звироднілу душу(якщо вона в загалі була)тоталітарного режиму. Але в той же час роман висвітлив важливу роль Собору в єдності,соборності нашої країни. Цей

твір мав і має неоціниме значення для відродження України, її волі й незалежності. Недаремно ж майже двадцять років роман було заборонено читати й вивчати.

«Собор» О.Гончара – це не тільки християнський храм, споруда,зведена ще казаками, коли Катерина друга зруйнувала Запорозьку січ. Це,перш за все,собор духу й краси народної. Доля майже всіх дійових осіб роману так чи інакше пов’язана з долею собору. Адже це він, ніби жива істота,розповідає нащадкам про ту високу культуру, якою були осяяні славні будівничі цих чудових храмів.

А пізнаємо собор і його духовну цінність в основному через сприймання

його Миколою Баглаєм, цим невгамовним ліриком. Ми бачимо ті далекі часи,коли різні нападники зупинялись біля собору,милувались його красою і величчю, та ні в кого не піднялась рука зруйнувати його. І тільки отому «лопуцькові» Володці Лободі він став на заваді. Дуже вже цій людині з мілкою душею захотілося здобути кар’єру ціною руйнування храму. Такі ж, як Лобода, влаштовують в святому храмі дикі оргії. Та зовсім по-іншому до нього відноситься Микола, а з ним і всі жителі селища.

Всі вони схиляються перед його красою і величчю. І навіть, не уявляють,що його може не стати. Тому коли з Собору зникла охорона табличка,всі збагнули,що за нього треба боротися. Все селище стало на захист своєї святині: і Баглаї, і Вірунька, і Леся – фронтовичка, і сліпий танкіст Костя, і навіть Шпачіха. Адже всі зрозуміли, що не буде ні їм, ні їхнім дітям добра, честі, ні щастя, ні майбутнього,якщо вони дозволять осквернити пам’ять своїх предків. Всі зрозуміли,що йдеться про щось значно більше,ніж кам’яна споруда. Йдеться про суть життя,суть духовності. Собор – не від’ємна частина не тільки селища,й всього степу. Це – як небо,як сонце,як сам дух. Спостерігаючи над діями героїв, ми відмічаємо, що Собор – це мірило совісті, це докір руйнівникам,людям, які своїми руками ще нічого не створили на землі, а на святиню народну замірились.

Твором «Собор» письменник ніби картає відступників, духовних виродків, яким захотілось весь народ перетворити в таких же бездуховних і убогих душею, як і вони самі. Володьки думали,що зруйнувавши храм, перетворять одним махом всіх у запеклих атеїстів. Та не так сталося як гадалося. Собори людських душ неможливо зруйнувати. І ми є свідками того часу,коли Україна стала вільною й будує свою соборність і свої собори. І настане час коли соборні дзвони возвістять увесь світ: Україна і Собори є, собори будуть. А головне народ щасливий, вільний, незалежний і зберіг Собори своїх душ.


1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд
(4 votes, average: 4,00 out of 5)


Бережіть собори ваших душ