Поява повісті В. Дрозда свого часу викликала багато різнопланових відгуків. Одні схвально відгукнулись про повість, інші радили В. Дрозду: «Заховайте й нікому не показуйте, то буде вам гірше». Чим пояснити таке ставлення до однієї з яскравіших химерних повістей нашої літератури?
Можливо, тим, що тут немає чіткої межі між реальним і казково-нереальним світами, в яких паралельно існує головний герой.
Починаючи з давніх часів, люди прагнули відрізнятись один від одного. Представники різних країн носили національні костюми, завдяки яким українця можна було легко відрізнити від німця, француза, грека тощо.
У творчому доробку В. Дрозда чимало яскравих прозових творів: повість «Ирій», романи «Катастрофа», «Самотній вовк», «Спектакль», «Листя землі» та інші; оповідання «Пігмаліон», притча «Сонце» тощо. У 1965 році з’явилося оповідання «Білий кінь Шептало».
В. Дрозд — багатогранний прозаїк сьогодення. Він, на думку літературних критиків, «постійно змінний, увесь у пошуках нових злободенних тем і проблем». Його завжди хвилює думка читачів про написані ним твори.
Індивід… Особистість… Індивідуальність…
Колись російський письменник М. Горький писав: «Людина — це звучить гордо». Так, якщо людина — принципова, має свої цінності, розуміється в чеснотах, обраною стежкою по безмежних просторах землі.
У начерку до літературного автопортрету В. Дрозд згадує рідне село, босоноге дитинство, в якому були і болі, і радощі, важку працю батьків, сільську вчительку, що «забралася до них чи то з Харкова, чи з Києва», безмежні луки, «каламутні» дороги, різні перипетії, що випали на його долю.