Багато є легенд українського народу: про історичне минуле, про славетні подвиги… І багато українських письменників також писали твори на цю тему.
Наприклад, у Миколи Вороного є поема «Євшан-зілля».
Вороний Микола
Історія української літератури має два етапи, які ще на сьогодні не вивчені. Перший період — 1900-1917 pp. Він частково висвітлений; деяких виданнях О. Олеся, Б. Лепкого, Л. Яновської, В.
Хто ми? Звідки? Якого роду діти? На ці питання віками шукали відповіді наші предки. Так вже склалося, що тернистим виявився шлях українського народу до усвідомлення своєї національної приналежності.
Поема Миколи Вороного «Євшан-зілля» розповідає про ту частину історії України, що стосується княжої доби. Описана в ній доля юнака-половця, який потрапив у полон і забув свою Батьківщину. Така біда, як полон, неволя, необхідність жити в чужому краї, не обходила українців.
Народ живий, доки живе його історична пам’ять. Це незаперечна істина, яка примушувала не одне покоління українських письменників знову і знову повертатися до славних чи ганебних сторінок минувшини. Щоб з мовчазної згоди своїх байдужих дітей не стала Україна країною без минулого і майбутнього.
Видатний письменник — новатор Микола Вороний у своїх поглядах неоднозначний. Талановитий, неординарний майстер слова, він в українську літературу приніс поетичні шедеври. Микола Вороний був і критиком, і перекладачем, і мистецтвознавцем.
Талановитий український поет, перекладач, критик та історик вітчизняної літератури, пропагандист української культури Микола Вороний довгий час був невідомий нам, бо його ім’я і творчість були заборонені.
Миколу Вороного болісно гнітило підневільне становище українського народу, і не лише соціальне й національне безправ’я, а й рабська покора, пасивність, навіть байдужість. Власне, за це його і розстріляли…
Зрозуміло, що поет писав вірші на різні теми. Мені подобається вірш, де М. Вороний зрівнює себе з морем:
Шлях у край свій
Історична пам’ять - це святиня народного духу, велич, доблесть і міць держави, надійний гарант єдності, наступності і спадкоємності поколінь, згуртування нації, атрибут шляхетності національної вдачі, запорука щасливої долі.
Цю істину прекрасно розумів Микола Кіндратович Вороний - видатний діяч української культури, творчість якого припадає на злам ХІХ-ХХ стст.