Твір “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” є соціально-психологічним романом. Це перший в українській літературі соціально-психологічний роман. Він вражає нас своє масштабністю зображення дійсності і в часі, і в просторі. Новаторство твору виявилось в соціальній поведінці героїв
Мирний Панас
Неперевершений талант Панаса Мирного душевного аналізу у поєднанні з його знанням побуту народу велику користь приніс у вивченні народного життя і типів народного середовища.
Письменник схильний до змалювання різнохарактерних героїв у різних ситуаціях і оточенні.
Олесь Гончар так сказав про особистість Панаса Мирного: «Цілеспрямована, зігріта глибокою любов’ю до народу, творчість письменника найвірогідніше від усього засвідчує, чим жила ця людина — суворий літописець епохи».
Добро і зло… Споконвіку точиться боротьба між цими протилежностями. І людині мало не щодня доводиться обирати, чому саме віддати перевагу. Цей вибір дуже складний - ще й тому, що добро і зло здатні уживатися в одній людині, і що саме переможе — часом не знає вона сама.
У ході постійної зміни теперішнього й минулого часів взаємодіють світи реальний та ірреальний. Останній виконує функцію спогадів, що з’являються у свідомості героя. Процес переходу в інший часовий простір відбувається поза свідомістю героя з волі автора.
Роман Панаса Мирного «Повія» — твір величезної художньої вартості, один із найкращих соціально-психологічних романів української літератури XIX ст.
В українській літературі, особливо в усній народній творчості, яка завжди була зразком для письменника, інтимні зв’язки зображувалися стримано, високоморально.
Історія села Піски твору дає можливість глибоко проаналізувати образи Мирона Ґудзя і його онука Максима Ґудзя. «Біографії» Мирона Ґудзя та його онука — це втілення боротьби козацького світогляду з селянським світом.
Автори подають широку передісторію села Піски ще з часів заселення Лівобережної України. « А літ за півтори сотні не тільки цього палацу, а й самих Пісок і сліду не було. Там стояло невеличке сільце, або краще невеликі хутірці розсипались по балці, як стоги сіна зимою по степу.
Селянин Чіпка Варениченко міцно цементує доволі складний сюжет роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».
Його образ подається в еволюції. Автор розповідає нам не тільки його біографію, але й його родовід.
Хочеться згадати одну українську народну мудрість: «Життя прожити; — не поле перейти». Справді, прокласти рівну стежку через поле — і то нелегко,, хоч межі його можна осягнути зором. А життя — річ складніша: не знаєш, дві натрапиш на камінь, а де — не вибоїну, зустрінеш в дорозі добро чи зло.