Василь Симоненко народився в 1935 році в селі Віївцях на Полтавщині в селянській родині. І ще з дитинства був зачарований казками своєї бабусі. Звичайно, казки обожнюють усі — дорослі чи діти. Бо саме вони вселяють у наші душі дихання чарів та магії, відчуття, що добро завжди перемагає зло.
Симоненко Василь
Юність завжди бере своє, весняними вітрами мрій, неспокою, натхнення шугає скронях, ніжним світом любові спалахує в серці. І те п’янке, незбагненно солодке почуття переливається в чарівну Поезію. Василь Симоненко зізнається:
Прийшла любов непрохана й неждана — Ну як мені за нею не піти? Інтимна лірика — особлива сторінка творчості митця.
Василь Симоненко — великий син українського народу, геніальний поет. Його світлій пам’яті, його палкому і ніжному слову я хочу присвятити свій твір.
В оточенні дідуся і матері промайнуло дитинство майбутнього генія.
В. Симоненко… Поет-шістдесятник… Поет-лірик… Поет-сатирик… І просто незвичайна людина, яка неймовірною любов’ю любила навколишній світ, любила життя, любила своїх батьків, а звідси — і народ, і, безумовно, Україну, до якої він не шукав «ні .
Україна! Як багато почуттів вкладено у це слово. Яка вона гарна, велична і неповторна. А чого тільки не винесла вона на своїх плечах! Скільки років наш народ не знав своєї історії, не знав багатьох талановитих письменників, які пожертвували собою через любов до рідного народу.
Вірш «Ти знаєш, що ти — людина» входить до останньої прижиттєвої збірки поета «Земне тяжіння» (1964). До неї увійшли такі досягнення поетового таланту, як «Задивляюсь у твої зіниці», «Лебеді материнства», «Розвели нас дороги похмурі», «Земле рідна! Мозок мій світліє.
У шістдесяті роки ХХ століття в українську літературу приходить плеяда талановитих українських поетів — І. Драч, Л. Костенко, Д. Павличко, Б. Олійник, В. Стус, В. Симоненко. Вони прагнули наблизити людей до ідеалів добра, справедливості, гуманізму, правди — цих загальнолюдських ідеалів, за якими не губилися ідеї національної свідомості, патріотичних почуттів.
(За творчістю В. Симоненка)
Любов — найпрекрасніше почуття, яке тільки може народитися в серці людини. Воно супроводжує нас завжди. Любов — це початок усього: із любові народжується нове життя, у пестощах світлих променів материнської ласки зростає нова людина, а від її тепла, отриманого у дитинстві, у серці дорослої людини формується почуття з почуттів, найчарівніший прояв любові — кохання.
Мати… Скільки приємних спогадів пов’язано з цим словом, скільки можливого і неможливого зробила ця жінка для нас. Хіба хтось може бути ближчим за неї? Руки та обличчя жінки-матері — це те, що завжди заспокоїть, підтримає, збереже від будь-якого зла.
(За поезією В. Симоненка)
Душевні сили людини невичерпні, коли їх освячує любов. Найвищим проявом любові є, на мою думку, материнська любов, любов дітей до батьків, з якої природно витікає пошана «до свого роду і народу», піклування про їх добробут, здатність і готовність стати на їх захист у скрутну чи трагічну годину.