Василь Стус… Це ім’я викликає подив, бо життя його було коротке, але яскраве. Доля — трагічна. Творчість — національна гордість, бо є духовним надбанням. В чому ж його сила і своєрідність таланту?! Так, саме таланту XX століття.
Стус Василь
Тепер ніхто не скаже, коли саме до Василя Стуса прийшло уміння того, що правда і справедливість, про які трубили на кожному кроці, були насправді облудою, кривдою та свавіллям розбещених можновладців.
Василь Стус — один із найбільших українських поетів нашого століття. Це світлий образ людини, що стала символом незламності духу, людської і національної гідності. Це самобутній поет, схильний до філософського заглиблення поетичного слова і водночас — до синтезу глибинних джерел традиційного українського образотворення й поетичної мови ХХ ст.
Василь Стус — поет лірико-філософського складу. Філософічність його поезії виявляється не на рівні теоретизування, а є властивістю світовідчування, світобачення. «Один з найкращих друзів — Сковорода»,— так напівжартома написав він у 1969 році.
(В. Стус)
Василь Стус… Славне ім’я Поета, Громадянина, Людини. Не було йому місця тут, у цьому світі, бо не міг він притертися, звикнути до суспільства, його законів, його звичаїв, де люди думали одне, а говорили інше.
(Про долю Василя Стуса)
Скільки людей розумних, хороших загублено! Так уже воно повелося у нас: за життя — хула, після смерті — хвала і навіть поховання останків на Байковому кладовищі…
Високий на зріст, худорлявий, струнка тверда постава, рішучі колючі очі з-під густих нахмурених брів, різкий цілеспрямований профіль, гострий, допитливий розум, безмежна закоханість у рідне слово, бентежна тривога за його майбутню долю — таким запам’ятався Василь Стус і друзям, і ворогам.
Василь Семенович Стус народився 6 січня 1938 року в селі Рахнівка Гайсинського району на Вінничині в селянській родині. Навчався спочатку в місцевій школі, потім — у Донбасі, куди переїхала його сім’я.
Василь Стус по праву вважається одним з найвизначніших українських поетів двадцятого століття. Він прийшов у літературу в кінці 50-х — на початку 60-х років, коли зміни в житті країни, пов’язані з викриттям культу Сталіна, привели до вибухових змін у мистецтві, літературі і, насамперед, — у поезії як роді літератури.
Ці слова належать Василеві Семеновичу Стусові. Його поезія — то сама правда в її істотних і трагічних ознаках, живий нерв України, її безталанна доля. Щедро обдарований, чесний і наполегливий, він міг би стати не лише великим поетом, а й глибоким літературознавцем, але його виключили з аспірантури,
Коли світити і жити є злочин, яким займається най могутніша в тоталітарній державі каральна машина, що розстрілює сузір’я, то винних поетів шукати не доводиться. Але десь має бути якась добра рука, яка ласкаво стримає їх перед вибором дороги знищення. Не було сили, яка б стримала Василя Стуса.