Роман іспанського письменника Мігеля Сервантеса де Сааведра увічнив ім’я письменника. Роман був задуманий як пародія на середньовічний лицарський роман, але дуже швидко виріс до рівня роману, що піднімає вічні філософські питання.
Сервантес Мігель
До читача. По формі Сервантес задумав свій роман як пародію на сторонній реалізму традиційний рицарський роман, але вийшов за межі літературної
пародії і дав глибоку критику як Середньовіччя, так і буржуазних відносин, що складалися на той час.
(За романом М. де Сервантеса «Дон Кіхот»)
Лицарі минулого… Вони бентежать душі жіночої половини суспільства уже протягом кількох століть. Чи, може, то живе в наших душах туга за незнаною минувшиною, чи не вистачає сили і мужності в наших сучасниках.
Історія літератури знає чимало випадків, коли твори письменника були дуже популярні за його життя, але минав час, і їх забували майже назавжди. Є й інші приклади: письменника не визнавали сучасники, а справжню цінність його творів відкривали наступні покоління.
(М. Сервантес «Дон Кіхот» і В. Шекспір «Ромео і Джульєтта»)
Епоха Відродження у більшості європейських країн охоплює ХV і ХVI століття. Це був час, коли народ почав виступати проти феодалів, прагнучи здобути свободу, час зростання великих міст і зародження буржуазії, час пожвавлення торгівлі й далеких мандрівок, що вимагали від людей сміливості та дерзань.
Великий Ґете вважав, що життя, прожите без користі, подібне до смерті. Подібної точки зору дотримувалася більшість геніїв XIX століття.
А що думали про зміст життя попередники Ґете, представники літературних кіл епохи Відродження? Адже вони стояли біля витоків нових уявлень про людину, нового погляду на навколишній світ.