Літературознавчий термін «епос» походить від грецького «розповідь». Індійці називали «Рамаяну» — перший власне літературний твір — «першою поемою», а її ймовірного автора Вальмікі — першим поетом.
У «Рамаяні» розповідається про сина царя Айодг’ї — Раму, його героїчні подвиги та шляхетні вчинки.
Тема дружби та кохання, їх співвідношення і впливу на долю як одної людини, так і людства в цілому не переставала цікавити письменників протягом усього розвитку художньої літератури як мистецтва. По-новому цю проблему освітлено в XX столітті, в епоху катастроф, політичної нестабільності,
«Поема про Гільгамеша» - перший в історії мистецтва твір, де застосована безперервна розповідь про події. Основна ідея твору розкривається через образ Гільгамеша, який являє собою гімн доброчинності.
Центральною частиною «Махабгарати» є книга «Бгагавад-Гіта як вона є» - один з найвеличніших творів духовного, філософського і мистецького спрямування, в якому втілено суть величної мудрості Індії у формі бесіди
«Міфи Давньої Індії» - безцінна пам’ятка народної творчості. У них відтворений світогляд багатьох племен і народів Індії.
З давніх-давен міфи були основним способом відчуття, розуміння навколишнього світу. Вони були і залишаються джерелом знань про природу, побут, вірування людей. Грецька міфологія виникла на зламі тисячоліть до н. є. і відіграла важливу роль у розвитку світової культури.
Понад дві тисячі років тому була створена «Рамаяна», автором якої вважають поета Валькіні. Хоча це швидше його переспів. В Індії навіть малеча знає епізоди з життя Рами, ім’я якого існує не лише в літературі, а й у віруваннях.
У світі казок
У сиву давнину складались і були відточені усними традиціями легенди, пісні, потішні малі жанри та казки. З появою писемності їх тільки літературно переробляли. Казки створювалися не лише для розваги слухачів, а й з метою їх виховання.