Дек
31

Чарівний світ поезії Ірини Жиленко

admin

Ірина Жиленко — дитя війни. Вона залишалась сиротою ще в зовсім маленькому віці й знайшла підтримку в іншій родині. Тому, мабуть, вірить вона в людське добро, у чудеса, в казкове перетворення світу. Світогляд поетеси надзвичайно оптимістичний. Навіть свої мемуари вона назвала «Homo feriens» — «людина святкуюча». Незважаючи на політичні перешкоди для національного розвитку, на тяжкі втрати в коли друзів — поетів у шістдесяті — сімдесяті роки XX століття, Ірина Жиленко йшла і йде пожиттю як людина, що вірить у прийдешнє свято, у оновлену Україну.

В уяві поетеси, що гордо й весело дивиться на світ, виникають казкові образи чарівниці і Діда Мороза, Жар — птиці і маленького гнома, що оселився в старому буфеті. Ірина Жиленко час від часу повертається у світ дитинства, багато своїх творів вона присвячує маленьким читачам . Діти надзвичайно безпосередні, вони не зіпсовані життям, бо живуть «просто всмак, без проблем і проектів», а той, хто залишається таким і подалі, в дорослому світі виглядає диваком. Але такі «диваки» дуже потрібні, вони, хоч живуть «якось не так», здатні поділитися з ближнім, пожертвувати чимось заради іншого. Поетеса закликає людей вірити в те, що «поки є диваки, є й надія у нас, є надія!» («Пісенька про дивака») Такою ж дивакуватою і занадто («непристойно») яскравою видається загалу і Жар-птиця (вірш «Жар-птиця»). Ця екзотична птаха з очима — намистинками живе у сусідки — чарівниці, їсть родзинки, п’є молоко, інколи хворіє, бо «до снігів не звична», любить читати дитячі журнали «Барвінок» і «Мурзилку», вона готується знову принести новорічну радість усім, хто її любить і смутні лиця знову стануть ясними. Не зможе допомогти Жар-птиця тільки заздріснім кульгавим ґавам, які називають себе Павами, бо вони, самозакохані й чванливі, не визнають справжньої краси і чудес.

Новорічні свята завжди пов’язують в уяві дітей з появою Діда Мороза. Про це пише Ірина Жиленко у вірші «Підкова». Лише людина, яка здатна мріяти і відчувати свій зв’язок із прекрасним світом природи, може побачити різнокольоровий сніг: зелений, рожевий, голубий, ніжно-фіалковий; знайти на щастя золоту підкову, загублену Дідом Морозом, і повернути її в Лапландію. А «сим

сот роззяв», зачаровані таким вчинком, залишаться все-таки нездатними зробити щось подібне. А, коли вони розійдуться й полягають спати, до них, навіть уві сні, не прийде старенький буфетний гном (вірш «Гном у буфеті»), бо не всі здатні його почути і побачити. Цей «добрий знайомий» Ірини Жиленко живе в буфеті дуже давно:

Він знав ще дідуся хлоп’ям,

А маму — малим дівчатком. Але, незважаючи на свій вік, гном невтомно працює: він оцінює поведінку дітей і

заохочує слухняних шоколадками, золотить на свята сервізи, шепоче дітям казки. Окрім того, гном дружить із фарфоровою маркізою, яка навчила його чемних манер, і цвіркуном — музикантом. Гном — справжній господар старого буфету, його ковпачок часто багріє за склом серед різних вазочок. Тож подружитись із ним можна кожному, але для цього треба прислухатись і почути. Ірина Жиленко створила довкола себе чарівний світ, наповнений казковими героями. її вірші — це спроба донести частину казки кожному із нас. Давайте і ми повіримо в чудеса й станемо від цього добрішими, давайте творити і бути оптимістами, як ця надзвичайна «святкуюча» людина.

Особливості індивідуального стилю Ліни Костенко

Ліна Костенко — феномен української літератури XX століття: поет, самобутній філософ, безстрашний творець, багата духовним світом. В чому ж геніальність цієї людини? Очевидно, в дивовижно яскравому світі художнього слова.

Людмила Тарнашинська писала: «Покликання поета — не тлумачити, не з’ясовувати, а передавати в слові своє відчуття часу, його ритм, а його аромат, так само, як не взаємообумовленність того, що ми звемо минулим, торішнім тай майбутнім». І дійсно, поезія Ліни Костенко відтворює плинність часу, кожної миті, яку вона благословляє:

Звичайна мить

Звичайна хата з комином

На росах і дощах

Настояний бузок

Оця реальна мить

Вже завтра буде спомином,

А післязавтра — казкою казок. Основні мотиви її творчості — це історія нашого народу, філософічність буття, тема поет і поезії, тема кохання, тема моралі,

Вражає читача щирість висловленої думки, емоційність слова, за допомогою яких розкривається людська душа. І саме над нею найчастіше замислюється письменниця. її хвилює те, що спотворює душу, що знищує життя:

Не так страшна та річка Лета

Не так цензура та гірка Як самознищення поета

Брехнею власного рядка. Вона доводить, що поет повинен служити тільки народу, а не його ворогам. Деякі слова і паузи додаткові надають категоричності:

Душа у вирій проводжає птиць

Трагічний профіль сходить над снігами

Поет не буде ширмою для вбивць

Були

І є

І будем ворогами.

Внутрішня діалектика Ліни Костенко дає розуміння суперечностей життя. Вона доводить, що все у житті видозмінюється, все в русі: Життя іде і все без коректур, І як напишеш, так уже і буде. Але не бійся, прикрого рядка Прозрінь не бійся, бо вони, як ліки Не бійся правди, хоч яка гірка Не бійся смутків, хоч вони як ріки. Поетеса сприймає життя «крізь призму культури». її поезія багатобарвна і мінлива, вражаюча, сповнена ліризму, несе смислове навантаження.

Дивує те, що Ліна Костенко часто зовсім не ставить розділових знаків, дотримуючись своєї специфічної форми, використовує свою улюблену інтонацію — іронію:

Іронія — це блискавка ума, котра Світить все глибини смислу, її поезія — це неповторність художнього дива в українській літературі.

1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (No Ratings Yet)
Загрузка...

Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net , підтримайте розвиток сайту!

Схожі твори:

    Категорія: