Чому я хочу стати адвокатом

Твір-роздум

Вибір професії — це важливо. Адже це твоя майбутня робота, щоденна праця. І якою вона буде (не лише в матеріальному плані), залежить від того, правильно ти обереш свою стежину чи ні.

Я хочу стати юристом. Не знаю, як складеться моя подальша доля — чи зможу вступити до юридичної академії… Але прагнути буду. Бо у мене є друг Антон, котрий тричі складав іспити, і йому нарешті пощастило — він став студентом Національної юридичної академії ім. Я. Мудрого. Зараз вчиться на адвоката.

Антонів вибір і приклад —

то не єдине, що вплинуло на моє рішення у виборі професії. Ще — повість І. Франка «Перехресні стежки». Дуже люблю цей твір. Коли прочитав, зрозумів: це — моє. Я теж хочу займатись юриспруденцією, вивчати і знати закони, роз’яснювати їх і допомагати людям. Тобто моя мета — бути освіченою людиною, мати престижну і корисну роботу. Звичайно ж — і нормальну зарплату, якої б вистачило на життя: сьогодні це питання особливо гостро постає перед випускниками. Тому говорити вголос про зарплату ще в школі вважаю правильним — не кожного батьки можуть утримувати до старості. Я живу з мамою і хочу бути допомогою їй на старість. І вже не маю сумнівів — я буду адвокатом. Як Євгеній Рафалович у «Перехресних стежках».

Заробітна плата — не самоціль. Адже для мене важливо, чим зайнятись, Іван Франко наче відповів на мої питання, підказав, куди йти, де прикласти свої сили і знання. «Ах, як багато праці потрібно!» — цим коротким реченням Євгенія Рафаловича письменник визначив мій вибір професії.

Справді, як багато потрібно працювати, щоб сьогоднішня наша Україна підвелась у повний ріст, забула про злидні, вийшла з економічної кризи.

А люди наші, прекрасні наші люди, теж заслуговують на кращу долю. Мені здається, що саме знання в галузі правовій можуть допомогти багатьом звестися на ноги, розібратися і визначитися, як жити далі. Не хочеться бачити свій народ темним і безграмотним, як це було в повісті Франка. Згадаймо епізод, коли Євгеній зустрічає на лісовій дорозі старого селянина, що заблукав у лісі. «Хто вкаже тобі дорогу, хто підведе тебе, мій бідний народе?» — ці слова Рафаловича беру собі за життєве кредо. Допомагати людям, бути їм корисним, отримувати гроші як матеріальну оцінку моєї роботи і (головне!) людську вдячність як вияв чесно виконаного обов’язку — ось що я хочу. Моральне задоволення від щоденної праці — то найвища зарплата, котра не вимірюється грошовими одиницями.

Євгенія Рафаловича любили селяни — до нього йшли, його питали, його слухали, йому вірили.

Маю надію теж стати таким адвокатом.