Доля сільського вчителя в творах Грінченка

Борис Грінченко — письменник, громадський діяч, упорядник першого «Словника української мови». Ним зроблений також важливий внесок у скарбницю української літератури.

Над його творчою спадщиною в сталінську добу був вчинений брутальний поглум. Піднесений у перші роки по своїй смерті та в першій половині 20-х років українськими діячами на недосяжну висоту, він був перетворений у нікчемність і, по суті, перестав існувати як явище української літератури. Вчорашній «учитель життя», «пророк», «апостол» трактувався злим ворогом

українського народу. І тільки сьогодні, в час демократії, відкриваються деякі можливості для ствердження об’єктивної оцінки Б. Грінченка.

Виходець з Харківської губернії, Б. Грінченко понад Десять років свого життя віддав освітній діяльності, шість з яких працював у приватній школі просвітительки X. Алчевської. Як педагог і аналітик, визначався прогресивними переконаннями, піддавав різкій критиці самодержавну систему освіти. Написав для освітян ряд розвідок, читанку «Рідне слово», «Українську граматику для науки читання й писання». Є автором ряду літературних творів: «Сонячний промінь», «На розпутті»,

«Серед темної ночі», «Під тихими вербами»,

«Екзамен»,»Непокірливий» тощо. Ці твори об’єднує одна тема — доля інтелігенції, її зв’язок з народом. Так уже в першому великому творі «Сонячний промінь» Б.Грінченко говорить про народолюбну інтелігенцію. Сонячний промінь, у розумінні автора, символ знань, якими інтелігенти — культурники прагнуть просвітити селян з метою поліпшення їх долі. Цим твором Б. Грінченко не лише порушив одну з важливих проблем часу, а й зробив власний внесок у розробку в українській літературі теми – доля сільського вчителя.

У повісті «На розпутті» автор показує реальне становище інтелігенції, яка не знає, як діяти, як зблизитися з народом. Головні герої повісті — Гордій і Демид. Гордій — представник «інтелігенції панства», Демид — «інтелігенції мужика». На думку Грінченка, щоб зблизитись з простим народом, треба витіснити «інтелігенцію панства» «інтелігенцією мужика». Демида письменник характеризує як представника освітян, здатних повністю підпорядкувати себе інтересам експлуатованих.

На думку Франка, в повісті «На розпутті» Б. Грінченко показав зародження нового типу радикального демократа. Менш узагальнено, але більш об’єктивно долю сільського вчителя-просвітителя письменник змальовує в творах малих епічних жанрів, зокрема в оповіданнях «Украла», «Екзамен» та інших.

Особливо мене вразило оповідання «Украла», в якому Грінченко змальовує образ сільського вчителя Василя Митровича. Він — добра, поважлива людина, чуйна до людського горя. Маючи добрі знання з дитячої психології, Василь Митрович вміє знайти ключик до серця кожної дитини. І коли дівчина Олександра, дочка писарчука і п’янички, попала в біду (украла хліб у своєї подруги), і вчитель не залишає її одну: він запрошує дівчину до своєї хати, пригощає, говорить лагідні слова. Своїм вчинком Василь Митрович виховує в школярів кращі моральні якості. Співчуття Олександрі, намагання підтримати ту хвилину, коли однокласники звинуватили дівчину крадіжці, — це урок гуманності й доброти.

Особливістю творчості Б. Грінченка є те, що він проблеми з життя села часто розкриває через образи дітей Про такий підхід автора свідчать оповідання «Хата», «Непокірний», «Дзвоник», «Олеся», «Грицько» та інші.

Загалом, твори Б. Грінченка, присвячені просвітительству, відіграли велику роль у розвитку української прози. Сам письменник зізнавався, що займався літературною роботою не тому, що почував у собі талан художника, а тому, що бачив у ній основний засіб сприяти культурному піднесенню і пробудженню свідомості мас.