Янв
17

Друг людини, друг природи й праці (слово про творчість О. Вишні)

admin

Остап Вишня Якось Олександр Блок сказав про те, що кожній епосі властиві особливі ритми, а поети є відтворюваними цих ритмів. Кожен з них (чи то поет, чи то прозаїк, чи то драматург) має своє творче обличчя, яке ми називаємо індивідуальним стилем письменника. Твори митців визначаються своєрідністю, неоднаковими мотив»« ми і проблемами, яскравою оригінальністю.

Глибинною мудрістю і ліричною теплотою віє від творі? Остапа Вишні. Він постає перед нами людиною оптимістичного таланту, яка збагатила українську багатоголосу літературу новими ритмами, самобутніми мотивами. Як письменник, Остап Вишня (справжнє прізвище — Губенко) ввійшов у літературу в 20-ті роки, і з того часу сміх для нього став найголовнішим інструментом художнього пізнання та відтворення дійсності.

Особливості вишнівського сміху найкраще сформульовано самим письменником. Він не раз у колі своїх друзів говорив про те, що сміятися з людини можна тільки тоді, коли глибоко любиш її. Автор вважав, що завдання гумориста — сміятися не над самою людиною, а над її поведінкою, вадами характеру тощо. «Треба, — писав Остап Вишня, — любити людину. Більше, ніж самого себе».

Уже з першими надрукованими творами письменник-гуморист здобув собі славу. Сучасники згадують, що найбільшою радістю для них було знайти на сторінках періодичних видань (газет чи журналів) нову гумореску чи фейлетон Остапа Вишні.

Тематична направленість творів різних жанрів досить розмаїта. Письменник у фейлетонах і памфлетах нещадно викривав білогвардійську демократію («Про велике чортзна-що»), розвінчував недобитків-зрадників своєї держави («Берлінська українська держава»), змальовував усі тонкощі існування націоналістичних безбатченків(«Українсько-німецька націоналістична самостійна дірка»).

У багатьох гуморесках висміював культурну відсталість («Земля оброботки требуєть»), релігійні забобони («Церква на гастролях»), пережитки в свідомості людей. Осуджуючи ці пережитки, Остап дивився на їх носіїв не зверхньо і не з презирством. Його сміх був сміхом жалю, сміхом любові, це сміх людини, щоб як можна швидше піднявся культурний рівень людей. Життєві явища письменник зображував в доброзичливих, жартівливих тонах.

Головний герой гуморески «Земля оброботки требуєть» — Митро Хведорович. Він філософ, належить до тієї частини селянства, яке мріє про краще життя, а сам для цього нічого не робить. Гуморист приходить до висновку, що і земля і Митро вимагають «оброботки».

Особливе місце в творчій спадщині Остапа Вишні займають Усмішки — різновид гуморесок. На особливу увагу заслуговують  «Мисливські усмішки», видані в 1954 році. Писані протягом тривалого часу, а потім

видані окремою книгою, мисливські усмішки Розкрили ще одну грань мистецької особистості письменника-Правдолюба, безмежно закоханого в красу рідного краю. З цих Усмішок автор постає перед читачем пристрасним мисливцем, «він справді був мисливцем і досить оригінальним: повертався з полювання найчастіше з порожніми руками, нічого не вбивши.

Такий фінал ніколи не бентежив гумориста, а навіть радував його. У щоденнику письменника є такий запис:

їздиш полювати. Це — не вперше і не востаннє. Нічого! І як радісно, що я нічого не вбив. «Мисливські усмішки» Остапа Вишні перегукуються із «Записками мисливця» І. Тургенєва. Проте вони цілком самобутні, написані неповторно весело і мудро. У них порушена досить актуальна проблема — людина та природа. Розраховані на усну розповідь, усмішки особливо сильно вражають при слуханні їх у чиємусь невимушеному читанні.

В усмішках «Сом», «Відкриття полювання», «Як варити суп з дикої качки», «Дикий кабан, або вепр» відбилася любов Остапа Вишні до природи, до людей. Любов до Людини, природи й праці пронизує всю творчість гумориста. Так, усмішку «Сом» він починає з опису природи — первозданної краси річки Оскол. Ця краса особливо вражає надвечірньої пори, коли на річці з’являється човен, схожий на білу квітку.

Створюючи пейзажні картини, письменник вводить читача у світ чарівної краси, викликає в його душі гаму хвилюючих переживань. Головний персонаж усмішок — завзятий мисливець, який почуває себе господарем, «своєю людиною» в оскільських чи якихось інших заплавнях. Про кожну місцину в його пам’яті збереглося безліч пригод, які — слухати не переслухати.

Глибоко закоханий у рідну природу, письменник люто ненавидів тих, хто завдавав шкоди природним багатствам, руйнував їх, винищував. Він засуджує браконьєрів («Дика коза», «Каченята плачуть») і низько кланяється тим людям, які душею вболівають за природу, за мисливське господарство.

Народ — хазяїн усього. Народові дано все. Для гумориста це не просто гучні фрази. Причому про народ він говорив не лише тоді, коли заходила мова про мисливське господарство чи збереження природи. Звіряти свій крок з ходою народу — це був девіз митця. «Мою роботу рецензував народ», — говорив письменник і в цьому вбачав найвищу оцінку своєї творчості. «Що таке, по-моєму, література? — запитував Остап Вишня і відповідав: Це — крила Шевченка! Це — ніжність Лесі Українки! Це — мудрість Івана Франка!… А взагалі талант.— це народ!»

1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Загрузка...

Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net , підтримайте розвиток сайту!

Схожі твори:

    Категорія: