Июл
12

Духовний світ простої людини в новелі Григора Тютюнника «Три зозулі з поклоном»

admin

Григір Тютюнник — талановитий український новеліст. Із його ім’ям пов’язана ціла епоха в літературі. Письменник звертався здебільшого до дитячої та юнацької тематики, але проблеми порушував цілком «дорослі». Та це й не дивно, адже сам він із покоління воєнних та повоєнних дітей, ще й син «ворога народу», з тих сільських хлопців, які поповнювали «пролетаріат» і на своїх худеньких плечах винесли тягар відбудови після страшного фашистського лихоліття.

Про Григора Михайловича і його твори написано вже багато досліджень, та, мабуть, ще нікому не вдалося розгадати Тютюнників феномен: як на кількох сторінках умістити думки та образи цілого роману, як у краплині відобразити світ.

Подумаймо над цією загадкою й ми. Герої новели «Три зозулі з поклоном» — прості сільські люди. Щоправда, сам оповідач — уже студент, хоч душа його й коріння тут, у рідному селі.

А трагедія розгортається на рівні шекспірівської. Невідомо, чому дівчина Марфа вийшла заміж за недалекого, негарного парубка Карпа — з відчаю, жалощів чи з покірності долі. Полюбила ж сусідського одруженого чоловіка Михайла, що був як «сокіл», чорноокий, ставний та гарний. Але не посміла розбивати сім’ю, мучилася мовчки. Тільки ходила разом із чоловіком на посиденьки до Михайла та Софії, співала з ними. Як гляне на рудого товстопикого Карпа Яркового, що «над галушками катується», потім на Михайла — зітхне та сльозами в душі заллється — уголос соромно.

Коли ж трапилося нещастя: сусіда забрали як «ворога народу», Марфа увесь час думала про нього, чекала листа — не до неї, до його родини,— щоб довідатися хоч, що живий, потримати дорогий папірець у руках, поцілувати його. І коли така нагода траплялася, Марфа раділа і плакала, жила цим. Настільки великим і сильним було її почуття, що передавалося на відстані. Михайло в засланні, в «Сибірі неісходимій», відчував, що десь тут біля нього «ходить Марфина душа нещасна». Тому й просить дружину, щоб та сходила до Марфи і сказала, що посилає він їй «три зозулі з поклоном» і просить відкликати «свою душу назад», тоді й до нього «хоч на хвильку прийде забуття».

Хіба не дивне й не високе отаке неземне та безнадійне кохання Марфи? А з якою гідністю й тактом поводиться Михайло! Коли Софія, бачачи муки жінки, говорить: «Ти, Михайле, …хоч би разочок на неї глянув. Бачиш, як вона до тебе світиться» — то він: «Навіщо людину мучити, як вона і так мучиться». Розуміє, що ні до чого подавати надію… Великим благородством віє від слів і вчинків Софії. Вона не сердиться, не вважає Марфу за суперницю, бо впевнена у своїх і чоловікових почуттях. Дивлячись на страждання сусідки («Два годочки прожила з Карпом своїм і нажилася за сто»), жаліє її, навіть прагне допомогти.

Високий духовний світ, благородство почуттів і дій селян відчувається не лише в коханні, а й у щоденному, буденному житті.

Михайло садить сосни на жовтому піску, потім молоденькі деревця досаджують ще інші, бо звикли оточувати себе красою. Навіть на засланні чоловікові сниться його робота — столярування. Але просить у листі до дружини, щоб не жаліла найдорожчого — інструменту, якщо буде скрута. Михайло безмежно любить свою родину — Софію, сина, свій край. І не хоче засмучувати описом своїх бід, навіть вигадує, як їх «там» добре годують та вдягають. Тільки окремі деталі можуть видати справжнє його життя — посивів, хоч до цього зовсім не старів, «руки як не свої», «вдягачка», до якої селянам «не звикати».

Поштар дядько Левко розуміє почуття Марфи і не встоює перед їхньою силою, «озирається довкола, немічно зітхає» і дає чужого листа, хоч за це його можуть покарати. Тільки попереджає, щоб не казала нікому та слізьми чорнила не розмазала, а потім делікатно одвертається і терпляче жде, поки дівчина натішиться тим листом і не наплачеться. Марфа дає дядькові пожмаканого (збирала, видно, по копієчці, носила завжди із собою!) карбованця, щоб випив за здоров’я її любого, а той бурмотить зніяковіло: «Хіба що за його здоров’я.., а так зроду би не взяв би…»

Ось так у невеликому творі письменник майстерно розкриває високий духовний світ простих сільських людей. І десь у підтексті читається думка, що саме це допомогло їм вижити, вистояти у страшні часи сталінських репресій та воєнного лихоліття і залишитися при цьому Людьми.

1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (2 votes, average: 5,00 out of 5)
Загрузка...

Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net , підтримайте розвиток сайту!

Схожі твори:

Категорія: