«І свічки мирної не варта та країна, що в боротьбі її не засвітила»
1 варіант
Відомий український драматург І.Кочерга залишив значний мистецький доробок. Його кращі твори, насамперед історичні п’єси «Свіччине весілля», «Ярослав Мудрий», «Алмазне жорно» і сьогодні хвилюють серця глядачів не лише художнім дослідженням сторінок історії рідного народу, а й проекцією на сучасні для художника проблеми.
У передмові до «Свіччиного весілля» І. Кочерга писав: «Коли я випадково натрапив на мотив «заборони світла», мотив, що й послужив темою для цієї драми, мене захопила в ньому можливість
Ці історичні факти й події лягли в основу п’єси, зумовили її сюжетно-композиційні особливості. Так, І.Кочерга яскраво змалював побут, реалії середньовічного Києва, на тлі яких чіткіше окреслюються постаті героїв. Драматург використав і своєрідний народний звичай — «женити свічку» 1 вересня, а також урочисті цехові свята. Втілюючи свій задум — змалювати прагнення людини до щастя, до краси, які неможливі без утвердження права народу на вільний розвиток, І. Кочерга вміло поєднує історичну основу та художній вимисел.
Сюжет твору розвивається стрімко. У Києві неспокійно: городянам несила терпіти наругу й поневолення, нові податки й штрафи, темряву і безвихідь. Навіть пісня про свічку, цей символ життя, заборонена як злочинна. Коли в Меланки помирає мати, князівська варта заарештовує дівчину, бо та посміла запалити у хаті. Особливо вразила всіх звістка про те, що вже тривалий час воєвода приховує грамоту про скасування заборони. її викрадає молодий київський зброяр Іван Свічка, який переконаний:
…Коли добром ніхто не дасть нам світла, Його
здобути треба — не молить, Бо без борні нікчемні всі
молитви. І свічки мирної не варта та країна, Що в
боротьбі її не засвітила.
Герой потрапляє до в’язниці. І тоді Меланка, щоб врятувати коханого, з надлюдським зусиллям проносить беззахисний перед негодою пломінь свічки крутими вуличками Подолу. Дівчина гине. Повсталий народ звільняє Свічку, і той убиває кривдника своєї нареченої — каштеляна Ольшанського.
Городяни вражені смертю дівчини. Проте Свіччине весілля не скінчилося, боротьба триває:
—А тепер на приступ! До помсти всі! До волі!
До борні!
Оптимістичний фінал п’єси зумовлений вірою в те, що «…для вільного народу колись зоря займеться світова». .
У художній тканині твору особливе місце належить образам Івана Свічки та Меланки. Відвага хлопця і ніжність дівчини змальовані з м’яким ліризмом. Молоді кохають одне одного, але розуміють, що не будуть щасливими, поки існують кривдники простого народу. Іван Свічка клянеться відновити права простого люду на світло.
Мужньою і стійкою постає у творі Меланка. Тендітна, ніжна і вродлива дівчина здатна на самопожертву, її І не лякають грізні випробування. Цей образ — поетичний символ України, яка через буревії століть пронесла світло вільнолюбства, нескореності. Ці дійові особи, як і інші герої п’єси, — витвір уяви драматурга. Але всі вони – мужній Свічка та щира Меланка, велетень кожум’яка Чіп, бублейниця Тетяна, сліпий золотар Пере-дерій — постають у вирі людських пристрастей як цілісні натури, які не здатні поступитися переконаннями, думками, почуттями. Так відбувається наповнення, збагачення історичної основи твору конкретними і неповторними людськими характерами.
Возвеличуючи волелюбний дух рідного народу, І. Кочерга робить образ Свічки наскрізним у творі. А це, у свою чергу, зумовлює контрасти в людських душах і вчинках. Соціальна верхівка і низи, темний Поділ і князівська Гора, темрява і світло, підступність і добро — ці антитези поглиблюють зміст драми, яка є одним із найкращих творінь Івана Кочерги.
Сам драматург у передмові до іншого твору — «Ярослав Мудрий»- висловив своє розуміння співвідношення правди життєвої і правди художньої: «…В творі з драматичним конфліктом на історичну тему неминучі певні анахронізми та інші відступи від зовнішньої історичної правди, право на які давно вже визнано за поетами». Вони виправдані і вмотивовані, бо «відповідають внутрішній правді зображуваної епохи».
2 варіант
…Стародавній Київ 1506 року. Це вже не те оспіване в «Ярославі Мудрому» світле, казкове місто, що сяє золотом і вогнями. Київ похмурий і темний, бо людям заборонено навіть свічки світити. Заборонено, щоб не запалити місто, а насправді для того, щоб відчули ремісники, трудівники — «чорні люди», що вони — темні, безправні та безсилі.
Уже при першому знайомстві з ремісниками показано їх невдоволення існуючим станом, зокрема, останніми розпорядженнями Воєводи, згідно з якими вони мусять безкоштовно виготовити для міського правителя по півтисячі кожухів і штанів, тисячу чобіт.
Несправедливостей чинилося немало і до цього. Але особливе невдоволення викликає закон про заборону світла, що розцінюється ремісниками як нехтування їх потреб і інтересів, як намагання задушити, знищити духовне життя трударів, позбавити їх можливостей спілкуватися між собою. Вже сім років живе Київ без світла. Добре розуміючи справжню мету подібних законів, найсвідоміші з-поміж «темного люду»: експансивний кожум’яка Чіп та Мудрий золотар Передерій — закликають дати гідну відсіч Воєводі.
Особливо вагомим є образ головного героя драми — зброяра Івана Свічки. Його кохання до Меланки зливається в могутній акорд з любов’ю до волі. Сміливий, чесний, він користується незмінною повагою ремісників. Наділений неабияким розумом, Свічка уважно аналізує все побачене і почуте, добре знає життя і людей, а тому до його думок прислухаються. А дбає він передусім про інтереси громади, ладен віддати життя за загальну справу. Тому й проголошує упевнено:
Хоч не мені — для вільного народу Колись
зоря займеться світова.
Для Свічки особисто князівська грамота вже не має жодної цінності, бо він розпізнав її фальшиву суть.
Він легко поступився б «привілеєм брехливим» і міг би врятувати власне життя. Але Свічка знає і те, які надії покладає народ на грамоту, знає, що за оту «примару золоту» народ «боровся, як за правду». Тому віддати грамоту — означає зрадити своїх, зрадити народ. Це добре розуміють і Свічка, і його вороги. Воєвода востаннє запитує Свічку: «Мовчиш? Не хочеш зрадити?». Свічка обирає смерть. Життя, куплене ціною зради своїх товаришів, не приваблює його. Але Меланка не може допустити, щоб коханий втратив життя. Зваблива й світла, наче промінь сонця, Меланка чарує всіх — від подруг до свавільного князя Ольшанського. Сила кохання, прагнення врятувати життя Свічці змусили її згодитись пожертвувати собою. Вогник свічки, який повинен врятувати життя Іванові, Меланка береже більше, ніж власне життя. Та цей символ має набагато ширше значення. Він не тільки врятовує життя Івану, а і запалює на боротьбу увесь народ.
У драмі світло протиставляється темряві, трудове Поділля — горі, де стоїть замок Воєводи; Свічці, його побратимам-цеховикам протиставлені Ольщанський, литовські лицарі, воєвода. Який же темний і злий їх світ, хоч в ньому засяє і безліч свічок. Виняток становить Гільда — дружина воєводи. Вона віддає Свічці грамоту не лише з почуття вдячності до свого рятівника, а й тому, що співчуває і погоджується з боротьбою ремісників за світло та інші права.
Отже, образ світла — центральний образ драми. Жорстокий присуд Воєводи осліпити Івана, щоб не бачив більше сонця, слабенький вогник свічки в ліхтареві, який крізь бурю проносить Меланка, щоб урятувати свого коханого, живий вогонь свободи і справедливості у серцях народних — вічний, незгасний, всесильний — то все пов’язане з образом світла.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Твір на тему що робить людину людиною.
«І свічки мирної не варта та країна, що в боротьбі її не засвітила»