Янв
16

«І все-таки до тебе думка лине»

admin

Лесю Українку називають у народі дочкою Прометея, бо саме вона перейняла від Тараса Шевченка і понесла далі естафету правди, добра і людяності. її лірика сповнена глибокої пристрасності, ніжної задушевності, щирої любові до рідної землі, до свого нескореного народу.

Провідне місце в ліриці Лесі Українки займає тема любові до рідного краю, який вона хотіла бачити вільним й щасливим.

Безмежною була любов письменниці до України. Вона любила землю, духовні скарби рідного краю, вивчала його минуле, поділяла життя і турботи своїх сучасників, мріяла бачити свій народ вільним і щасливим. Митця чарували українські народні мелодії, «дума кобзарська, сей оригінальний витвір нашого народного генія, що не має собі паралелі ніде на всім світі…».

З ніжністю і безмірною любов’ю писала Леся Українка про рідну землю: ліси і озера Волині, мальовниче Поділля, синій Дніпро, південні степи України, узбережжя Криму, «де виноград в долині зеленіє, де грає сонця проміння кохане», чудові Карпати і вічно мінливу красу Чорного моря.

Та над усе вона любила свій народ. Уже в ранній творчості поетеса-патріотка висловлює мрії про незалежність, волю краю:

Вільні співи, гучні, голосні В ріднім краю я чути бажаю… і    Поезія Лесі Українки звучала як голос знедоленого народу, як голос нескореного рідного краю.

Леся Українка, як і її духовний батько Тарас Шевченко, ненавиділа і картала рабські душі тих, хто добровільно тягнув ярмо неволі Разом з національною гідністю кожен народ повинен мати рятівний національний сором, почуття самокритики, яке охороняє як від приниження, так і від егоїзму, що виявляється у приписуванні собі якихось особливих якостей, месіанської ролі в історії людства. Немало людей з рабською душею бачила Леся Українка й народу, особливо панства і інтелігенції, братів-слов’ян. Тепер, куди не глянь, усюди слов’янин

На себе самохіть кладе кайдани І кажуть всі: варт віл свого ярма,

Дивіться, як покірно тягне рало!

Ні, ймення слов’янина недарма Синонімом раба між людьми стало!

Патріотичне почуття — одне з найглибших людських почуттів — перестає бути в ліриці поетеси описанням України. Леся зрозуміла,

що проливати сльози над недолею рідного краю — це невелика послуга». її патріотизм почав мати дійовий характер. Прокляття рукам, що спадають без сили!» — писала вона у циклі «Сльози — перли», засуджуючи бездіяльність лжепатріотів. Так у творчості Лесі Українки з’явились вірші, в яких вона змальовує наростання народного гніву, пробудження людства від духовного сну. У вірші «Досвітні огні» Леся Українка змальовує алегоричну картину темної ночі, яка полонила людство:

Ніч темна людей всіх потомлених скрила

Під чорні широкії крила,

Погасли вечірні огні,

Усі спочивають у сні,

Всіх владарка ніч покорила. Але поетеса вірить, що на зміну темній ночі неодмінно прийде ясний день, який засвітять робочі люди:

Зненацька проміння ясне

Од сну пробудило мене,

— Досвітні огні засвітили! Вірш закінчується вірою в те, що всі люди доброї волі стануть до боротьби за краще життя, про яке так мріяла Леся Українка: Вставай, хто живий, в кого думка повстала!

Година для праці настала!

Не бійся досвітньої мгли, —

Досвітній огонь запали,

Коли ще зоря не заграла. Полум’яного оптимізму сповнений вірш «Contra spem spero», в якому Леся Українка закликає не коритись долі, а боротись за своє щастя, уміти відстоювати його. Будучи тяжко хворою, все життя борючись з невиліковною хворобою, поетеса завжди була мужньою, стійко витримувала удари долі, сміялась крізь сльози:

Так! Я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні.

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть думи сумні! У вірші «Напис в руїні» поетеса стверджує безсмертя народу та велич його творчої праці. Народ є творцем всіх цінностей і багатств — така основна думка поезії. Письменниця протиставляє силі владного тирана силу народу і проголошує: «Хай згине цар!»

Леся Українка прожила життя, сповнене невимовних страждань і гіркоти. Але її творчість звучить оптимістично, в ній на повний голос пролунали життєрадісні мотиви, сповнені віри і впевненості в невичерпні сили народні. Поетеса живе серед нас, вона не вмерла, а тільки зробила крок у безсмертя:

Як я умру, на світі запалає

Покинутий вогонь моїх пісень,

І стримуваний пламінь засіяє

Вночі запалений, горітиме удень.

1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (No Ratings Yet)
Загрузка...

Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net , підтримайте розвиток сайту!

Схожі твори:

    Категорія: