Карпатські Ромео і Джульєтта (за повістю Коцюбинського «Тіні забутих предків»)

1 варіант
Повість «Тіні забутих предків» змістом і стилем займає у творчості Коцюбинського своєрідне місце. Це — художнє відкриття загальноукраїнському читачеві життя народу Гуцульщини, тієї чарівної частини української землі, яка протягом століть була відірвана від великої України.
Центральний герой повісті — Іван — людина надзвичайно здібна, багата і чиста душею, не зіпсована егоїстичною мораллю світу. Іван допомагає своїм батькам здобути шматок хліба. У сутичці з ворожим родом батько був поранений і другого

дня по бійці помер. Тяжкі часи настали в родині по смерті ґазди. Загніздилось безладдя, спливали гаразди, продавались царинки одна по одній. Іван був змушений іти в найми. Нелегко було йому розлучатись на якийсь час з Марічкою, яку він гаряче кохав.
Коли Іван повернувся, то не застав Марічки живою: її забрала повінь. Важко переживаючи втрату коханої, він сім років пастушив в угорському краї. Повернувшись у рідне село, Іван через рік одружився не тому, що покохав іншу дівчину, а лише задля того, що «треба було ґаздувати». Але це одруження не принесло йому щастя. Не кохання, а якась розрада в господарстві утримували
Івана вкупі з Палагною. Але ненадовго, незабаром сум за Марічкою переміг, відрив від людей, призвів Івана до загибелі.
В образі Івана письменник відбив поетичну душу гуцула, його буйну фантазію. Герой сприймав світ як казку, повну чудес, цікаву, таємничу і страшну. Іван — юнак був стрункий, як смерека, міцний і вродливий леґінь. Природа навчила його грати на флоярі, передавати мелодією свою любов до Марічки.
Коломийки яскраво свідчать про поетичну обдарованість, духовну красу, людяність, «здорову, чисту, рухливу і невтомну душу нашого народу».
Іван кохає багату душею Марічку, що завжди поділяла щастя і горе, вилите Іваном на флоярі, одзивалась на його гру, «як самичка до дикого голуба — співанками».
Сюжет повісті «Тіні забутих предків» перегукується з трагедією Шекспіра. В них можна знайти чимало спільних рис. Як Монтеккі і Капулетті, ворогують роди Палійчуків і Гутинюків. В обох ворогуючих родах є діти, які кохають одне одного, — Іван і Марічка. Як і у Шекспіра, герої Коцюбинського гинуть. Обидва твори є гімном коханню. Головна ж колізія в обох творах — різна.
Якщо у Шекспіра трагедія відбувається через випадкову неузгодженість дій Ромео і Джульєтти, то у Коцюбинського — інакше. Мотивом самогубства і Ромео, і Джульєтти є їхнє кохання. В «Тінях забутих предків» лише Іван гине через несилу перенести смерть коханої, Марічка ж іде з життя випадково. Від самого початку кохання героїв було трагічним. І не тому, що їм на перешкоді стояла ворожнеча родів, а тому, що воно було більшим і сильнішим за життя. Малюючи силу кохання, Коцюбинський шукає його джерела в таїнстві природи, життя, в таїнстві людської душі, яка зберігає у своїх глибинах весь віковий досвід аж до вірувань далеких предків. «Тіні забутих предків» — глибоко національний твір. «Прекрасним твором» назвав його М. Горький, «чудовою поемою в прозі» — М.Лисенко. Він співзвучний з геніальною «Лісовою піснею» Лесі Українки

2 варіант
Сюжет повісті «Тіні забутих предків» перегукується з трагедією Шекспіра. В них можна знайти чимало спільних рис. Як Монтеккі й Капулетті, ворогують роди Палійчуків і Гутенюків. Як і в трагедії «Ромео і Джульєтта», в обох ворогуючих родах є діти, які кохають одне| одного, — Іван і Марічка. Давня ворожнеча має стати їм на перешкоді. Як і у Шекспіра, герої Коцюбинського! гинуть. Обидва твори є гімном коханню. Але на тому,! власне, аналогія й обмежується. Головна колізія в обох! творах — смерть героїв — різна. Якщо у Шекспіра трагедія відбувається через випадкову неузгодженість дій Ромео і Джульєтти, то у Коцюбинського — інакше.
Мотивом самогубства і Ромео, і Джульєтти є їхнє кохання. В «Тінях забутих предків» лише Іван гине через несилу перенести смерть коханої, Марічка ж іде з життя випадково.
У цьому сюжетному моменті видно, що Коцюбинський не пішов сліпо за Шекспіром. Розгортання дії в повісті український майстер підпорядкував зовсім іншій ідеї. Сувора, дика гірська природа підстерігає людину на кожному кроці. Це показано не тільки у віруваннях гуцулів, айв умовах їхнього життя. Тому смерть Марічки мотивується зовсім іншими причинами, ніж у Шекспіра: «Недаремно Іван поспішав з полонини: він не застав Марічки живою. За день перед сим, коли брела Черемош, взяла її вода. Несподівано заскочила повінь, люті габи збили Марічку з ніг, кинули потім на гоц і понесли поміж скелі в долину. Марічку несла ріка, а люди дивились, як крутять нею габи, чули крики й благання і не могли врятувати».
Головна відмінність твору Коцюбинського від твору англійського класика не в ключовій сюжетній колізії, а в особливостях змалювання таємничого казкового світу. Кохання переживається героями, як найдивніша загадка, що має велику силу над людьми. І вже в першій дитячій зустрічі майбутніх закоханих з’являються фантастичні образи, без яких немислиме гуцульске життя. «Я вже щезника бачив», — похваляється Іванко. До речі, в цій же сцені Коцюбинський показує себе і майстром сюжету. Перша зустріч Івана і Марічки починається з конфлікту — бійки. Така несподівана колізія безперечно свідчить, що письменник володів і високим мистецтвом сюжету, хоч його проза завжди більше підпорядкована перебігу настроїв, тобто сюжету внутрішньому.
Діти природи, Іван і Марічка в своїх поглядах на світ і у своєму коханні цілком віддані безпосереднім душевним пориванням. І їхня фізична близькість виглядає не розпустою, а природним продовженням їхніх душевних переживань: «…все було так просто, природно, відколи світ світом, що жодна нечиста думка не засмітила їй серця». Гармонія людини і природи, гармонія почуттів і дій — це та особливість, яку бачить Коцюбинський у цьому «первісному» житті гуцулів. І, звичайно, кохання поєднується з фантастикою, забобонами. «За поясом, на голім тілі» Марічка носить часник, щоб не завагітніти. Душевні поривання героїв сплітаються в чарівну пісню, яку Іван виграє на флоярі, а Марічка виспівує. Ця пісня дихає казковими образами диких гір і засіває гори своєю чарівною мелодією.
Яскраво і фантастично розповідає письменник про тугу Івана за Марічкою, яка загинула. Дружина його — Палагна не може замінити коханої. Вічне таїнство кохання живе в душі Івана і спливає «на поверхню» чудними образами.
Час від часу туга за коханою вибиває його із звичайного ритму життя: «…несподівано зовсім, коли він зводив очі на зелені царинки, де спочивало в копицях сіно, або на глибокий задуманий ліс, звідти зліта до нього давно забутий голос:

І згадай мні, мій миленький, Два
рази на днину, А я тебе і згадаю
Сім раз на годину…

Тоді він кидав роботу і десь пропадав». І в святий вечір до нього знову приходили спогади про кохану: «І коли так молились, Іван був певний, що за плечима у нього плаче, схилившись, Марічка…» Він марить нею і наяву. Свідомість його двоїлась. Спочатку Марічка бачиться Іванові живою, і він дивується, що вона жива і водночас ніби мертва. І серце його сповнюється радістю на фоні суворої природи, яка віщує недобрий кінець: «Безжурна молодість й радість знову водили його по сих безлюдних верхах, таких мертвих й самотніх, що навіть лісовий шепіт не міг вдержатись там та спливав у долину шумом потоків». Тонкий психолог Коцюбинський показує через фантастичні образи, як поступово змінюється психічний стан Івана, як він врешті цілком втрачає відчуття реальності, як сприйняття казкової природи переходить у абсолютне марення — зустріч із чугайстром.
Рятуючи Марічку від чугайстра, Іван пускається з ним у танок. Чугайстер втомлюється, хоче спинитись, та Іван не дає йому перепочинку, щоб Марічка встигла втекти. І от коли злий дух готовий був уже припинити танок, Іван заграв ту чарівну пісню, яку почув колись від щезника. Це була справжня пісня, в якій злились і дихання диких гір, і глибокі душевні сили самого Івана, і його кохання до Марічки. І чугайстер не втримався і знову танцював. А з далини його вже гукав голос Марічки — голос, який він чує все життя, на який іде, шукаючи кохану, а знайти не може: «Іва-а! — стогнала Марічка десь з глибини, і був у голосі тому поклик кохання і муки». .
Від самого початку кохання Івана та Марічки було трагічним. І не тому, що їм на перешкоді стояла давня ворожнеча родів, а тому, що воно було більшим і сильнішим за життя. «Не набутися ним», — сумно кидає ще зовсім юна Марічка те. глибоке слово, яке за своїм змістом дорівнює всій життєвій дорозі. І коли гине Марічка, Іван не в змозі пережити своє кохання, він тане на очах. «Поклик кохання і муки» породжує в його душі й ілюзії, і фантастичні образи, і, врешті-решт, призводить до того, що й Іван, як і Марічка, втративши пильність, гине від зіткнення з дикою гірською природою.
Отже, на відміну від Шекспіра, малюючи непереборну силу кохання, Коцюбинський шукає його джерела в таїнстві природи, таїнстві життя, таїнстві людської душі, яка зберігає у своїх глибинах весь віковий досвід аж до вірувань далеких предків.


1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд
(4 votes, average: 4,50 out of 5)


Карпатські Ромео і Джульєтта (за повістю Коцюбинського «Тіні забутих предків»)