Home » Твори з української літератури » Карпенко-Карий Іван » Карпенко-Карий і його п’єса «Сто тисяч»

Карпенко-Карий і його п’єса «Сто тисяч»

Вивчаючи творчість Івана Карпенка-Карого, ми знайомимося з розвитком української драматургії й театру другої половини XIX століття. Величезним творчим досягненням Карпенка-Карого є його комедія «Сто тисяч».

Провідною рушійною силою подій, зображених у комедії «Сто тисяч», є гонитва за багатством. Це яскраво показав драматург в образі сільського куркуля Герасима Никодимовича Калитки, сенсом життя якого було Придбання землі». Калитка скуповував землю за будь-якої нагоди. Він купував її в селян, що розорилися. Не гребував і землею тих поміщиків, які не пристосувалися до нових умов, «промоталися» і змушені були продавати свої маєтки. Герасим закоханий у землю, він обожнює її. «Ох, земелько, свята земелько — божа ти донечко!» Як розчулено звучать ці слова. Але тут же він «приземлює» свої думки: «як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку. Легко по своїй власній землі ходить. Глянеш оком навколо — усе твоє, там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла пшениця і колосується жито: і все то гроші, гроші, гроші». Недоїдаючи, недосипаючи, купуючи шматочками, Герасим вже придбав двісті десятин землі. Але все йому мало. Він знає, що поруч живуть Пузир, Чобіт, у яких Десятини землі рахуються тисячами, і Калитка прагне порівнятися з ними в багатстві. А крім того, під боком живе панок, мотається і туди, й сюди, заложив і перезаклав — видно, що замотався: от-от продасть землю.

З якою радістю купив би Калитка цей кругленький шматочок, але йому для цього не вистачає грошей. На все пішов би, щоб дістати ці гроші. Він нещадно експлуатує наймитів і навіть членів власної родини. В його ставленні до них бачимо грубість, жадність. Для нього кожна людина — зайвий рот, і він прагне на всьому економити, щоб все було по-хазяйськи. Йому шкода було шматка хліба для наймита, який кожен день, з ранку до вечора працює на нього! «Один візьме, другий візьме, так і хліба не настачиш!» І до власної дружини, яка теж день і ніч працює, «з діжі рук не виймає», він ставиться, як до наймички. На прохання жінки запрягти їй коней, щоб у неділю поїхати до церкви, пропонує їй іти пішки, незважаючи на те, що до церкви три версти. На докір дружини: «Що ж тобі, більше коней жаль, ніж жінки?» Калитка відповідає: «Скотина гроші коштує, вона цілий тиждень робить на нас, а в неділю, що мала б відпочити, гони в церкву. Це не по-божому і не по-хазяйськи». Калитка дуже примітивний. Він вважає, що в хазяйстві головне — уникати усяких «панських примхів». «Я не буду панувать, ні! Як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьогтем, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю».

Але грошей все ж не вистачає. І тоді Герасим укладає угоду з невідомим жидом, щоб за п’ять тисяч справжніх грошей купити сто тисяч фальшивих. Це була велика спокуса, не зміг Калитка встояти перед великою жадобою легкої наживи. Вихваляючись, що він сам кого хочеш обдурить, він все ж таки сам залишився в дурнях, купивши чистісінький папір. Калитка намагався повіситися… і дуже шкодував, що його витягли з петлі: «Краще смерть, ніж така потеря!».


1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (1 votes, average: 4,00 out of 5)
Loading...

Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net , підтримайте розвиток сайту!

Схожі твори: