Home » Твори з української літератури » Шевченко Тарас » Культ народу в творчості Шевченка

Культ народу в творчості Шевченка

Коли хочуть щось добре сказати про народ, то оповідають про його землю, гори, ріки, ліси. Згадують, яких великих людей дала ця земля світові.
Чи не у кожній світлиці по наших селах раніше на покуті під вишиваними рушниками висів портрет Кобзаря, завжди дивилися на дітей зі стіни мудрі очі нашого духовного батька. Кожна українська хата, у якій на покуті був портрет Тараса, а на полиці лежав «Кобзар», була твердиною духу народу. Сім’я входила у родину, родина – в рід, рід – у народ.
Люди шанували й шанують у Шевченкові не тільки геніального поета. Через нього вони усвідомлювали й усвідомлюють себе як народ. Люди, що не відчувають себе народом, не замислюються над тим, для чого живуть вони на землі, яка їхня роль в історії. Творчість Т. Шевченка – це документ найбільш об’єктивної і виваженої характеристики українців, це книга нашого буття і водночас візитна картка, за якими націю пізнає і сприймає світ.
Т. Шевченко як геній, що показав народ у всіх вимірах його життєдіяльності (і побутовому, і морально-етичному, і соціально-політичному, і естетичному), передусім змальовує українців як хліборобів, бо ж праця на землі була найвищою цінністю.
Культ матері-землі – годувальниці – сформував в українців і обожнення жінки-матері, бо жінка так само дає життя, плекає й підтримує його своєю любов’ю, ніжністю й турботою. Саме тому ставлення до жінки було особливо шанобливим. Це засвідчує й лексичне значення слова «дружина» – вона друг, а не служниця свойому чоловікові та дітям. В українців слово «дружина» вживалося щодо обох із подружжя. У вірші Т. Шевченка «Закувала зозуленька» читаємо:

Закувала зозуленька
В зеленому гаї,
Заплакала дівчинонька –
Дружини немає.

Жінка, дружина, мати були не тільки берегинями сімейного вогнища, а й визначальною мірою хранительницями нації, її духовності. Адже передусім від матері дитина переймала рідну мову, пісню, віру, звичаї і традиції роду, його святині. Саме тому у Т. Шевченка маємо таке поклоніння, таке обожнення жінки-матері:

У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.

Культ матері-землі, культ жінки-матері обумовив і запрограмував особливості психологічного складу українців, зокрема, їх лагідність, щирість, довірливість, а понад усе – пристрасність, емоційність.
Шевченко подає повнокровний образ християнського світу українців, в основі якого, як і у вченні самого Христоса, – любов, всепрощення, милосердя, великодушність. Ці почуття наповнювали життя вищим смислом, особливою гармонією. Тому у молитовно-благальному звертанні поета до Бога звучить прохання:

Мені ж, мій Боже, на землі,
Подай любов, сердечний рай!
І більш нічого не давай!
(«Молитва»)

Мирна хліборобська праця в гармонії з оточуючою природою, благодійний світ матері й дитини як найвищі цінності й ідеали українців, що найлаконічніше представлені Т. Шевченком в ідилії «Садок вишневий коло хати», були немислимі поза свободою. А тому поривання до волі, прагнення до свободи були в українців одвічними. Саме тому селянські повстання й війни Т. Шевченко трактував як справедливі, оскільки народ боровся за волю, честь, гідність («Гама-лія», «Іван Підкова», «Гайдамаки» і ін.).
Шануючи свою свободу, український народ, як засвідчує своїм словом великий Кобзар, з такою ж симпатією ставився до національно-визвольної боротьби інших народів, зокрема, чехів («Єретик») чи кавказьких горців («Кавказ»). «Борітеся – поборете, Вам Бог помагає!» – у цих словах не лише схвалення справедливої визвольної війни сусідів, а й проголошення критеріїв співжиття українців у загальнолюдській родині: вільним можеш почути себе тільки поруч з вільним.
На ідеалах добросусідства ґрунтувалися не лише морально-етичні, а й суспільно-політичні прагнення українців:

А всім вам вкупі на землі
Єдиномисліє подай
І братолюбіє пошли.

(«Молитва»)
Почуття роду, родини виростало в українців із шанування громади, товариства. Громада формувала моральні, етичні норми, що вважалися законом. Порушення встановленого способу життя обумовлює, наприклад, вирок матері в поемі Т. Шевченка «Катерина».
Характеристику народу Т. Шевченко доповнив і своєю самохарактеристикою. У своїй особі Т. Шевченко представив український народ як такий, що розумівся на філософії, етиці, праві, всесвітній історії і за своєю інтелектуальною висотою почувався рівгіим у світовій родині і представив українців як націю з державними намірами та інтересами.
Однак, виявивши національні ідеали, охарактеризувавши позитивні риси свого народу, Т. Шевченко не ідеалізує його, не вивищує над іншими народами, а говорить і про те негативне, що заважає українцям у їхньому розвиткові.
Нас просто не існує без Шевченка. У ньому вся історія наша, все буття і всі наші мрії. Кому не відомо: Україна – це Шевченко, Шевченко – це Україна.
Шевченко для нас близький, рідний.
Разом з тим Шевченко – завжди попереду. До нього треба дорости усім життям. І сьогодні він для нас необхідніший, ніж будь-коли. Необхідні його правдивість, пристрасть, внутрішня сила та невситима жага свободи.

«Колись почнеться доба волі» (за поетичною спадщиною Т. Шевченка)
Ім’я Тараса Григоровича Шевченка невіддільно пов’язано з Україною. Україна – це Шевченко. Шевченко – це Україна. У ньому наша історія, наші мрії, наша надія. Шевченко був справжнім народним співцем, бо з дитинства знав і любив простий український народ, знав його страждання, бо сам їх пережив. Через усе життя проніс великий Кобзар палку любов до рідної землі, до неньки-України, у своїх творах нагадував людям про минулу славу України. Доля Вітчизни дуже хвилювала українського поета:
…Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені!.. Здається, що щастя України було для поета більш важливим, ніж його особисте. Вільне життя, мирна хліборобська праця, щасливі діти, які не знають гіркоти раннього сирітства… Ось такою бачив Шевченко Україну в своїх мріях, відображаючи це в рядках вірша:

Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.

За твори, сповнені любові до батьківщини, поета було заарештовано і відправлено на заслання, але не можна було вбити любов поета до України.
Дійсність викликала обурення в душі Шевченка, бо вона була зовсім не схожа на його мрії. Він скрізь бачив жахливі картини народних страждань, які болем відгукувались у його щирому серці. Пригнічений, поневолений, знесилений важкою працею та закріпачений духовно народ з останніх сил працював на панство, яке загнало народ у ярмо. І люди зрікалися своїх волелюбних прагнень, і день за днем несли хрест своєї долі. Жорстокість та несправедливість панували в Україні:

Людей у ярма запрягли
Пани лукаві… Гинуть! Гинуть!
У ярмах лицарські сини.

Шевченко розумів, що талановитий, прекрасний душею народ України не заслуговує на таке знущання, і всім серцем бажав кращої долі та справедливості для скривдженого люду.
Геніальний поет відображав свої мрії у чудових віршах, які стали духовною скарбницею рідної землі. Незважаючи на становище, в якому в ті часи перебувала наша «вишнева» квітуча Україна, він щиро вірив, що прийде час, коли народ прокинеться від жахливого сну та в боротьбі переможе своїх гнобителів, тоді почнеться для звільненої України новий час, почнеться доба волі, і будуть «… у селах у веселих і люде веселі…».
У мріях про майбутнє України Шевченко уявляв собі її вільною від національного та соціального ярма, країною, де нема наймитів та панів, а люди працюють для власного доброботу, а не для збагачення можновладців. І тоді будуть мир та злагода, радість та щастя у кожній оселі, у кожній родині. Вільні люди вільної країни – ось мрія Шевченка.
Звичайно, Кобзар уявляв собі не лише картини затишного побуту та злагоди. Майбутня Україна уявлялася йому розвинутою державою, рівною серед інших держав, у якій живуть люди, які шанують свою мову, свою культуру та історію.
Отже, Шевченко не лише словами, але й справами своїми стверджує, що він – справжній патріот та борець за щастя народу. Мабуть, такий майстер має право називатися народним співцем. У «Заповіті» Шевченка є такі рядки:

І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.

І дійсно, ім’я великого Кобзаря ми часто згадуємо і будемо згадувати, бо він подарував нам безцінний скарб. Цей скарб – його чудові твори, в яких струменить любов до Батьківщини та турбота про її майбутнє.


1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Loading...

Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net , підтримайте розвиток сайту!

Схожі твори: