Людина на роздоріжжі революції: «Мати» Г. Косинки і «Я (романтика)» Миколи Хвильового

Григорій Косинка і Микола Хвильовий… Люди однієї епохи, талановиті письменники, великі майстри художнього слова… Однак у кожного з них (а так буває завжди!) своя доля, свій шлях до визнання, своє світорозуміння та своє світобачення... Закономірність, що не потребує доказів…

У центрі уваги обох письменників — людина, здебільшого та, що опинилася на роздоріжжі революції.

Що характерне для Григорія Косинки? Обґрунтую відповідь на запитання, орієнтуючись на новелу «Мати», написану в 1925 році. Головний герой новели —

Андрій, сільських хлопець, що має, мабуть, поза політичну позицію. Згадаймо деякі епізоди з новели. їдучи за лікарем, він (Андрій) потрапляє у бойову смуту: поляки мобілізують підводи. Юнак не хоче опинитися серед них, він «пускає коня вподовж переляканого села на всю прить» і … зустрічає трійку польських кавалеристів. Діалог з поляками підтверджує думку щодо його поза політичних поглядів. У нього є своя мета, як він каже, постанова: привезти до матері лікаря, а всі ті, з ким він зіткнувся вночі, просто вороги, що заважають йому дістатися до Зеленогаївської лікарні, «що стояла поза арміями». А ворогів треба знищувати. Уже повертаючись додому, він у немилосердній люті вистрелить, і від того буде «п’яний якоюсь великою радістю перемоги». У душі Андрія — постійна боротьба: добре, що поляки відступають, але ж, відступаючи, вони можуть конфіскувати коня, забрати підводу, хліб, а то й вбити. Юнак нікому не хоче служити: ні полякам, ні гайдамакам, ні Котовському; ним оволоділа лише тривога за матір. Навіть про односельчан він майже не згадує, і думки щодо конфіскації більше належать не йому, а селянам, які втомилися від того, що на селі постійно змінюється влада. У цьому коловороті подій важко зрозуміти, хто наші, хто ваші, а хто свої. Андрій — типовий представник того селянства, якому нелегко визначитися щодо ідеалів. Однак тривога за матір — не лише тривога за родину. Це й тривога за довкілля, гармонію якого порушено.

Одна з кращих новел Миколи Хвильового — «Я (Романтика)». Основний мотив її — революція, громадянська війна та їхній вплив на пересічну людину. Якщо герой новели «Мати» Григорія Косинки має ім’я, то герой новели Миколи Хвильового — безіменний революціонер-фанат. Він відстоює абстрактну ідею зі зброєю в руках. Він — дитя своєї доби; "перекладає на свої плечі величезний тягар — перебудову світу. Але ж зміна формацій супроводжується знищенням інакодумців. Відповідно щоденною роботою чекіста є вбивство людей в ім’я все тієї ж ідеї, ворогів, які не поділяли світорозуміння революціонерів. Мотив Андрієвих дій — тривога за матір, мотив дій фаната — визволення людства, фізичне знищення тих, хто гальмує нове світле майбутнє, хто не бачить «загірної комуни».

Без хвилювання й сліз на очах не можна читати наступні рядки: «Тоді я у млості охоплений пожаром якоїсь неможливої радості, закинув руку на шию своєї матері й притиснув її руку до своїх грудей. Потім підвів маузер й нажав на скроню»…

Який жах! Син убиває рідну матір за ідею… Письменник доходить висновку: відданість ідеї роздвоює особистість, убиває почуття справедливості, добра, правди, руйнує людське «Я».

А якщо ти взяв такий гріх на свою душу? То вже повна деградація людської сутності. Ось докази. Сучасність ліричний герой сприймає як «бенкет» щоправда дикої країни. Безумство і категоричність у діях — остання інстанція міркувань персонажа. Він зізнається в тому, що за суттю своєю бандит, інструмент. У його міркуваннях немає нічого людського. Важко зрозуміти таку людину. Убивати господарів, засуджувати невинних і після цього спокійно дивитися на ці портрети й не відчувати гнів, думати про те, що «я — чекіст, але й людина»… Хіба можна назвати людиною того, хто фізично (і морально теж!) знищив найдорожчу людину. Хто вбивав чоловіка і жінку, які в навколишніх ситуаціях намагалися розібратися за допомогою релігії. Чекіста-фаната я сприймаю як звіра, дикого, хижого, в якого немає нічого святого. Він навіть не поховав матері… Виправдати його дії не можна. Закінчити свої роздуми хочу словами М. Жуменського: «Небагато є у світовій літературі таких творів трагічного звучання, в яких із вражаючою художньою силою були б відтворені драматичне роздвоєння реальності та ідеалів, внутрішній конфлікт революціонера, який потрапляє У витворену революційними ідеями пастку».