Янв
10

Людська праця й людина за радянських часів

admin

Багато з нас, людей нового покоління, навіть і не знають, що означає слово колгосп. А це ж ціла доба в історії нашого народу, причому, чи не найтрагічніша. Сама по собі ідея колективних господарств непогана. Але за роки радянської влади вона зазнала такої трансформації, що перетворила людей на рабів, відбила у них любов до землі-годувальниці.

Герой оповідання О. Гончара «Кресфат», будучи головою колгоспу, наважився подбати хоча б частково про своїх трудівників. Він видав зерно на трудодні напівголодним людям. Це викликало обурення, гнівне засудження з боку керівників району, адже у них на першому місці — його величність План, «вказівки зверху», а не селяни, які своєю невтомною працею годували увесь народ.

В оповіданні «Соняшники» О.Гончар акцентує зовсім на іншій темі, але й там ми знаходимо згадки про те, як дівчата колгоспниці, за допомогою лопат і тачок зводили греблю, з ранку до вечора працювали в полі, часто отримуючи за це лиш палички-трудодні. Люди вірили у світле майбутнє, трудилися для нього не покладаючи рук, але так нічого доброго й не діждалися.

Згадаймо ще й такий факт безправності зафіксований у романі О. Гончара «Собор» — колгоспники не мали паспортів і не могли виїжджати із села без дозволу, який практично

мало кому давався.

Особливо вражає доля Ґанки з оповідання Ю. Мушкетика «Суд». Молода й здорова жінка віддавала усі сили праці в колгоспі, не жаліла навіть власних дітей, коли треба було зробити щось важке й термінове. Та ось підійшла старість, хвороби. Колгоспниця через недугу не виробила норми трудоднів. І тепер її судять, ганьблять перед усім районом, не вважаючи ні на колишні заслуги, ні на об’єктивні причини.

Сучасним читачам це здається абсурдом, але ж то — гірка історична правда.

Часто гідність і честь молодих колгоспниць вимірювалися не їхніми моральними якостями, а гектарами сполених буряків та іншими трудовими показниками. Про це з болем та обуренням пише у своїх «Щоденнику», кіноповісті «Україні в огні» Олександр Петрович Довженко.

Нашому народові завжди було притаманне почуття колективізму. Це засвідчують! народні прислів’я: «гуртом і батька добре бити», «у гурті й каша добре їсться», «що громаді, те й бабі» тощо, народні традиції, наприклад, толоки. Але такі колективні об’єднання мали б бути суворо добровільними з цивілізованими умовами праці, з дотриманням прав і свобод, відповідним соціальним захистом. Людина, її щастя й добробут — ось що має бути головним для будь-якої держави, будь-якої формації. І той, кому хочеться реанімувати колишній лад, хай почитає твори наших письменників.

1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (No Ratings Yet)
Загрузка...

Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net , підтримайте розвиток сайту!

Схожі твори:

    Категорія: