Міф і література

Міфи виникли ще тоді, коли людство перебувало на стадії первісного розвитку. Вони слугували людям для пояснення картини світу й існували переважно у поетичній або розповідній формі , зумовлюючи пізніше виникнення літератури. Міфи були основою розвитку багатьох форм суспільної свідомості, зокрема і художнього мислення.

Згодом з міфів відокремилися та сформувалися різноманітні фольклорні жанри, зберігши його сюжетно-структурні ознаки: казка, епос, легенда, обрядова поезія. У різних літературних жанрах: драмі, поезії, спостерігається їх

спорідненість з ритуальною обрядовістю, свого роду – магічним театральним дійством.

Головними темами міфів були теми виникнення світу та походження людини. Ці теми дістали подальший розвиток у фольклорі та літературі. Найпоширеніший з міфічних мотивів – мотив світового дерева, воно вважалося сакральною суттю форми побудови світу, що складалась з неба, землі і підземного. Породження світу в українській міфології пов’язане з яйцем.

Зазвичай у міфах існує велика кількість різних божеств, це верховні небожителі: носій небесного світла – Сварог, сонця – Дажбог або Хорс, вітру – Стрибог, води – Дана.

Світ низу населяють демонічні божества. Найповніше відображення пантеону божеств спостерігається в «Слові о полку Ігоревім». В українській літературі є твори основу яких складає демонологія, це «Лісова пісня», драма Лесі Українки та «Тіні забутих предків», повість М.Коцюбинського. Майже в кожному, принаймні в більшості, літературних та фольклорних творів звучить мотив матері-землі, найдавніший архетип.

Жінка була уособленням родючості, тому підтвердженням служать палеолітичні статуетки – жіночі фігурки. Пізніше, з виникненням землеробства, функція родючості переноситься на землю. Земля стає матір’ю, яка народжує, годує, оберігає. Цей мотив найвиразніше звучить у всіх патріотичних творах, починаючи від «Слова о полку Ігоревім» до найсучасніших літературних творів.

І в наш час ми спостерігаємо тісний зв’зок міфів з літературою, психологією, етнографією та філософією.