Июл
04

Найбільший прояв геніальності — в засіяній ниві

admin

Протягом століть хліб завжди був мірилом не тільки працьовитості нації, а й мірилом духовних, моральних та матеріальних цінностей. З покоління до покоління передавалася повага до святої паляниці, що лежала на вишитому рушнику в простій сільській хатині.
Відомий український етнограф В. Скуратівський, згадуючи дитинство, у книзі «Берегиня» наводить материнські слова: «Ніколи не можна говорити про хліб, що він поганий. Бо поганого хліба немає, є лише невмілі руки, які невдало випекли його. Хліб завжди святий». Ось так у народі ставилися до хліба, і цієї святості треба повсякденно вчитися, через усе життя виховувати в собі, в дітях звички, які звемо традиціями. Так, як це робив батько Михайлика, головного героя повісті М. Стельмаха «Щедрий вечір». Довіривши жати синові перший сніп, селянин наповнює душу хлопчика відчуттям радості праці, радості за приналежність до трударів землі.
Отже, хліб є своєрідним містком між минулим і майбутнім.
В одному з віршів відомий український поет Б. Олійник правдиво сказав:
Образу хліба вклонімося.
Сиріч — людині,
Високочолому сіятелю землі.
Істинно люди: живемо не хлібом єдиним.
Істинно так… Коли маємо хліб на столі.
Але, на жаль, не завжди мали хліб на столі люди. Україна, яку називали житницею, переживала й страшні роки голодомору двадцятих-тридцятих років XX ст. Саме тоді, втративши надію нагодувати дітей, люди ставали жорстокими, байдужими, у повному розумінні цього слова, аморальними. У драмі «97» Микола Куліш змалював страшні наслідки жахливих сторін голодомору — самосуд, людоїдство.
Хліб, що одвіку був для нашого народу символом життя, став у руках сталінських катів тією пекельною машиною, за допомогою якої цілий народ було піддано неймовірним тортурам. І котилася хвиля голодомору по селах і містах України, по землях наших, родючих і життєдайних.
Наш народ пам’ятає страшні роки війни, коли фронтовикам особливо був дорогим кожен шматок хліба, який «ділили, мов долю, у бою».
Повоєнні роки теж не були осяяні щастям колгоспного селянства. Пригадується образ головної героїні оповідання Ю. Мушкетика «Суд» Ганни Розсохи, яка на каторжній колгоспній ниві загубила здоров’я, а пізніше стояла перед судом, бо не змогла відробити мінімуму трудоднів. А позов учинили ті горе-керівники, які колись хвалили жінку за чесну, сумлінну працю.
Отже, хліб є мірилом совісті людської. Бо говорять у народі: «Черствіє хліб, то і душі черствіють».
М. Стельмах у романі «Чотири броди» зображує молодого вчителя Данила Бондаренка, який передусім турбується про людину, «про її день сьогоднішній і завтрашній, про хліб на столі й радість в душі».
Російський письменник М. Алексеєв згадував слова давнього приятеля про те, що «хлеб — это имя существительное, остальное — прилагательное». І дійсно, у сім’ї, у державі, у світі, якщо є хліб на столі, все інше сприймається як другорядне.
Тому боляче бачити, як гатить натренованою ногою, а значить, не вперше, юнак півхлібини. З обуренням, обороняючи хліб, поет
Б. Олійник підкреслює, що «в хлібові народна світиться душа», у ньому — праця, честь і гідність трудівників.
Ми говоримо, що хліб — найбільше із багатств. Відомий український прозаїк Василь Земляк, розмірковуючи про важливість звичайної паляниці, стверджував, що коли обмаль хліба — чванькувате золото просто непотріб: «Ти, золото, годишся тільки для того, щоб на тобі подавали до столу звичайний чорний хліб».
Отже, нехай завжди буде багатим мій народ смачними паляницями, що пахнуть світанками, вранішніми росами, степовими вітрами. Нехай підуть назавжди у вічність голодні роки, які прийшлося пережити моїй Вітчизні. І не зітруться у пам’яті нащадків страждання, біль, сльози, що були пов’язані з напівголодним існуванням. Нехай світиться в хлібові народна душа, повна зернин щедрот, добра, радості, геніальності.

1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (1 votes, average: 1,00 out of 5)
Загрузка...

Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net , підтримайте розвиток сайту!

Схожі твори:

Категорія: