Home » Українські твори для старших класів » «Найвища краса — це краса вірності» (твір-роздум)

«Найвища краса — це краса вірності» (твір-роздум)

В чому полягає «краса вірності»? Шумлять навкруги жита, хвилюються, наче море в вітряну погоду. Над цим неосяжним простором ширяють у повітрі ластівки, розрізаючи гострими крилами пружне повітря. А серед жита видніється пагорб. На ньому ростуть дві берізки сестриці, ніби дві пустотливі дівчини збігли на пагорб і зупинились, вражені красою навколишнього світу. Між ними, сама схожа на тендітну берізку, стоїть дівчина. Струнка, висока, стоїть і вдивляється на захід.
І тільки підійшовши ближче, помічаєш, що ця постать вирізана сільським умільцем із стовбура великої берези, яка росла тут ще до війни.
Ворожий снаряд пошкодив березу. Довго плакала-білокора прозорими сльозами і почала всихати. Біля берези вечорами сумували дівчата, бо не вертатися з війни їх наречені.
Засохлу березу хотіли спиляти, та сільський старенький столяр не дав знищити стовбур. Цілий тиждень він щось майстрував на пагорбі, а коли одного вечора прибігли дівчата, — зупинилися вражені: стоїть на пагорбі дівчина, схожа і не схожа на них. Стоїть і дивиться туди, звідки дівчата чекали братів, батьків, милих.
Підійшов дідусь і проникливо-ніжно сказав:
— Я назвав її Вірністю. В ній є частка кожної з вас…
Вірність…
Поле бою. У дзоті заховались фашисти. Не один боєць залишився лежати на снігу. А коло кожного з них розквітає червона троянда, яку бійці запалюють вогнем свого серця, кров’ю. І ось вперед вийшла людина, ім’я якої перейшло в легенду, — Олександр Матросов. Поповз до дзоту і вогонь ворогів перекрив своїм тілом…
Вірність Вітчизні…
Вірність! Здається, зовсім звичайне слово, але який глибокий зміст криється у ньому!
Вірність — це не лише головна риса справжнього кохання, — це глибоке почуття відданості товаришам, Батьківщині.
Саме таку вірність у своєму романі «Прапороносці» показав О. Гончар.
Юрій і Шура — це втілення чистоти, юності. Так кохати, як вони кохали один одного, можуть лише люди високої моралі, великого серця.
Юрій Брянський — ніжна, поетична натура. Здається, він народився, щоб милуватися сонцем, квітами, щоб. вчити і виховувати дітей.
Шура, його кохана, теж обдарована духовною і фізичною красою. Але грізна буря війни прошуміла над Вітчизною. Пішли на фронт Юрій і Шура, як і мільйони таких же юних, пішли захищати своє щастя і усе людство.
Брянський і Ясногорська воювали в різних військових частинах. Але і на фронті, серед руїн, смерті і вогню Брянський думає про своє кохання. З якою теплотою, щирістю, яким захопленням розповідає він Чернишеві про свою наречену. Так може говорити лиш: людина, яка, якщо вже покохала, то пронесе своє по чуття таким же святим і недоторканим через усе життя. Але він не обожнює Шуру. Він любить в ній, перш за все, не вроду, а душу, бо, можливо, є й набагато красивіші дівчата, але такої душі він не зможе знайти ні в кого. І, читаючи роман, мимоволі проймаєшся симпатією до незнайомої дівчини, бо розумієш, що така людина, як Брянський, не може так кохати, так гаряче розповідати про погану людину.
Говорять, що людина, вірна в коханні, завжди залишатиметься вірною і в великих громадських справах. І тому ми не дивуємося, що Брянський перший повів роту в атаку. Ворога переміг, але й сам загинув. Востаннє він вигукнув: «Вперед, за Батьківщину!» Ні, не ім’я коханої було в нього на устах в останні хвилини життя. І трапилось це не тому, що він не досить міцно кохав Шуру, а тому, що кохання не було єдиною суттю його життя. Воно було світлим променем, що освітлював його шлях до найпрекраснішої мети — щастя народу, Вітчизни.


1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (5 votes, average: 4,20 out of 5)
Loading...

Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net , підтримайте розвиток сайту!

Схожі твори: