Настрої задуму в поезії В. Підпалого
Моя Україна.. Мій рідний край, великий-превеликий, неповторний У своїй красі! Його поля, луки й ріки хвилюють, бентежать душу, викликають такі емоції, що пісня ллється з уст.
Україна — це сліпуча синь неба, легкокрилі тополі та червона калина, хрещатий барвінок і огнисті мальви. Україна — це стрімкий потік Дніпра, гіркий полин на козацьких могилах, розкішний вінок з білої ніжної ромашки. Україна — це земля краси і величі…
Хто ми без Батьківщини? Ніхто і ніщо. Велич Батьківщини — наше щасливе життя. Людина, яка зраджує Батьківщину,
В. Підпалий у своїх елегіях створює образ Батьківщини через сприйняття ліричних героїв. Одним із кращих зразків патріотичної лірики є вірш «Тиха елегія».
Елегія має своєрідну побудову. Кожна з п’яти строф містить запитання й відповідь:
Коли мене питають? «Любиш ріки, річки і річечки й потічки?» — відмовчуюсь: вони в мені навіки, а для мого народу
Кульмінація елегії — п’ята строфа. Якщо в перших чотирьох строфах тон принижений, дещо висхідна інтонація, відтворена словами «відмовчуюсь», «мовчу», «я знов мовчу», то в п’ятій строфі вибухає крик: Коли мене питають: «Україну чи зможеш ти забуть на чужині?» — Кричу: «Кладіть отут у домовину живим» Однаковісінько мені…» Для автора, ліричного героя, поміняти рідну землю на чужу — рівноцінно смерті. Як і у вірші «Запросини», у поезії «Тиха елегія» В. Підпалий використовує единопочаток, що звучить рефреном.
Тема поезії — монологічна сповідь автора перед собою, своїм народом, своєю родиною. Вірю, що світле майбутнє чекає мою Батьківщину, якщо на її землі будуть жити справжні патріоти.
Серце пройняте болем і смутком.
Настрої задуму в поезії В. Підпалого