Неосяжний світ Андрія Малишка

Ніжний лірик і мужній воїн, якого по праву названо Сурмачем – таким увійшов А. Малишко в життя нашого народу. Його творчість розвивалась у річищі української народнопісенної традиції. Естетичний ідеал Малишка формувався під впливом народних уявлень про красу як гармонію людини і природи; його світогляд вибудовувався на грунті народного розуміння справедливого життєустрою. Тому в свідомості поета найглибше вкорінилися такі вагомі для трудящого люду поняття, як совість, правда, порядність і чесність. Це – заповіт матері:

Мене

навчила мати ще колись:
– Як виростеш, моя мала дитино,
То мудрим будь і мужнім будь в житті –
Скупі слова. Нелегкі два слова.

Любов до природи, до України, до людини праці – головні лейтмотиви творчості А. Малишка.
Уже в ранніх віршах А. Малишка відчутні чарівність і привабливість, простота і безпосередність світосприймання, світлі й щирі погляди на життя.
Тонко відчуваючи багатство земної і людської краси, поет немов би поспішає схопити, запам’ятати серцем, передати словом ту красу, нічого не пропустити, взяти в свою поезію все, чим багате життя:

Тільки нам все жити, не

вмирати,
Зерно сіять, зацвітати знов.
Тільки щастя нам дано багате,
Батьківщина, правда і любов!

Поет з пошаною і любов’ю розкриває характери, красу, помисли і прагнення, життєву мудрість трудівників – простих людей села.
Так, у вірші «Учитель» тепло змальовано образ Трохима Івановича, який, мов батько, піклується про школярів, учить їх людяності і добру. Учні не забувають свого наставника, бо він заслуговує шани за подвиг свого серця й розуму.
А. Малишко протягом усього життя беріг згадки про хліборобів, дорогих земляків, односельців, щедрих на слово, до людей сердечних і працьовитих. І серед них – його найперший авторитет – людський ідеал – мати. Тому не раз подумки він лине до неї, матері-трудівниці.

Бувало, мати, Івга Базилиха –
До неї й досі спогадом лечу.-
В зимовий вечір заспіває стиха
І доведе малого до плачу.

Герой поезії «Дядько мій, Микита-чорнокнижник…» приваблює нас доброю вдачею: він з однаковим успіхом «шиє чоботи», захоплено «розповідає про ніжність, хоч її не бачив цілий вік», а мудрість черпав із книг, від старих людей:

Мов води подавши ключовиці
З польової тихої криниці,
Все на душу виливав мені
Дядько мій в звичайній сивині.

Не можна залишити без уваги вірш «Бусел», де автор описує лелечине буденне життя. Бусел сприймається нами як алегоричний образ людини, яка понад усе любить свою землю, свій дім, свою родину.

Він прилітає з далекого краю,
Не спочиваючи, лине, лине,-
Здається, на світі миліш немає,
Чим наше подвір’я, стара яворина.

Філософський зміст поезії розкривається в останніх рядках:

Не смійтесь, я теж на бусла схожий
Такою ж любов’ю до отчого дому.

Розмірковуючи над людським життям, А. Малишко стверджує, що доля України і доля людини неподільні. У поезії «Стежина» поет звертається до рідної землі:

Чому, сказати, й сам не знаю,
Живе у серці стільки літ
Ота стежина в нашім краю
Одним одна біля воріт.
На вечоровім виднокрузі,
Де обрій землю обійма,
Нема кінця їй в темнім лузі,
Та й повороту теж нема.

Неосяжний світ Малишка, магія його слова діє сьогодні з більшою силою, як за життя поета, бо в тому слові дедалі більше впізнаємо себе, свій народ, свій час…


1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд
(1 votes, average: 5,00 out of 5)

Образ пузиря.

Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: [email protected] , підтримайте розвиток сайту!



Неосяжний світ Андрія Малишка