Июл
04

О, принесіть як не надію, то крихту рідної землі (Олександр Олесь)

admin

Патріотизм. У тлумачному словнику української мови подано таке визначення цього поняття: «любов до своєї батьківщини, відданість своєму народові, готовність для них жертви і подвиги».
Прикладом безмежної відданості Україні, її народові стала творчість українських письменників-емігрантів. Так сталося, що люди творчого злету, безкомпромісної та гордої натури в умовах адміністративно-бюрократичної системи відчували залізні лещата принципу «соціалістичного реалізму», не могли змиритися з існуючим становищем й вимушені були виїхати за межі України. Так у США опинилися Василь Барка (Очерет), Юрій Тарнавський, Юрій Шевельов (Шерех); у Канаді — Улас Самчук, Ліда Палій; у Німеччині — Тодось Осьмачка, Юрій Клен, Ігор Качуровський; у Чехії і Словаччині — Олександр Олесь, Олена Теліга, Олег Ольжич, Юрій Драган; в Австралії — Дмитро Нитченко (Дмитро Чуб, Остап Зірчастий). Звичайно, це далеко не повний список тих талановитих майстрів слова, які далеко за кордонами України зберегли почуття гарячої любові до знедоленої Вітчизни. Та чи було щасливим їхнє життя на чужині? У своїх працях Юрій Тарнавський відзначав: «Зверталися ми (представники нью-йоркської групи поетів) майже виключно до особистих тем, свідомо цураючись патріотичних…» Але гортаючи сторінки поетичних творів, бачимо, що творчість письменників-емігрантів була наскрізно просякнута тугою за рідною землею, батьківщиною:

Так. Без Тебе повільна, нестямна загибель,
Батьківщино моя, Батьківщина німа!
Навіть гіркість в черствому щоденному хлібі
Мстить, нагадуючи, що Тебе нема,-

писав у поезії «Лист» Євген Маланюк.

Отже, далеко за межами рідної землі поети-емігранти плекал в уяві образ України вільної, гордої, незалежної. У своєму творчом доробку вони розвивали свої погляди на державність, хоча й у де чому суперечливі. З одного боку, письменники підносили на височінь злету прекрасний образ Вітчизни, а з другого, — звинувачували українців у пасивній замрії, сентиментальному спокої, розвінчували типи малоросів-пристосуванців. Тож чи особистих тем торкалися представники української діаспори? Запитання риторичне. З-під пера Уласа Самчука народжується роман-спалах «Марія» — «найсенсаційніший з усіх творів». Цей твір повідав світові про голодомор в Україні, холокост, геноцид, спрямований проти української нації. Іван Багряний (Лозов’ягін) на сторінках романів «Тигролови» (1946), «Сад Гетсиманський» (1950) відтворив жахливі картини скалічення людських доль колесом державного можновладця. Дмитро Нитченко (Чуб) засновує в Австралії літературно-мистецький клуб ім. В. Симоненка, поета-шістдесятника. Це тільки невеличка частина тієї колосальної значущості для світового розвитку української мови та літератури, яку внесли письменники-емігранти.

Отже, особисте чи загальнолюдське керує митцями, що, працюючи за межами рідної землі, зберегли почуття національної гідності? Віра Вовк у вірші «Орхідея» писала:

Горе! Незнані руки відкрили б двері,
Цікаві обличчя дивилися б просто на мене.
Сказати у мові співучій і рідній:
«Чого ти шукаєш, чужинко?»

Оце слово «чужинко» примушує замислитися над долею непересічних людей, які стали «чужинцями» в чужому краї й «чужинцями» для тих, хто залишився в рідній стороні. Трагічність доль цих письменників вражає. Але зрозуміти тих, хто ходив, за висловом І. Багряного, «тільки по лінії найбільшого опору» й пізнали світ, ми спроможні. Бо ними керувало почуття патріотизму, примушувало жертовно служити Україні, її люду далеко від рідної землі. Через доробок представників української діаспори ми маємо змогу цілісно зрозуміти національну самобутність українства.

1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (No Ratings Yet)
Загрузка...

Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net , підтримайте розвиток сайту!

Схожі твори:

Категорія: