Образи природи у творчості Михайла Коцюбинського

Видатний український прозаїк межи двох століть, М. Коцюбинський оновив українську художню прозу і темами, і жанрами, і художніми засобами. Бажання «вийти поза тісні межі тогочасного літературного напрямку» М. Коцюбинський реалізував у високохудожніх психологічних новелах, що стали окрасою не тільки української, а й світової літератури.
Зображуючи життя українського народу в різних його виявах, представляючи свою епоху і своє покоління у найхарактерніших вимірах — суспільно-політичному, морально-етичному й естетичному,

— письменник вірив, що «мури темноти» розваляться, і на світі запанують правда і краса. Таким глибинним змістом виповнені вершинні зразки прози письменника — повісті «Дорогою ціною», «Тіні забутих предків», «Fata morgana», новели «Intermezzo», «Цвіт яблуні».
Михайло Коцюбинський тонко відчував природу, вивчав фарби і кольори, бо він вважав що знання природи, її фарби «повинні приходити на допомогу слову».
«Щоночі тепер пожежі. Як тільки смеркне і чорне небо щільно укриє землю, далекий обрій враз розцвітає червоним сяйвом і до самого рання осінні хмари, наче троянди». Так відбиває революційно-піднесений настрій селян природа у повісті Коцюбинського «Fata morgana».
Сумна картина дощової осені схожа на такий же невеселий настрій Андрія та Маланки, всіх заробітчан, що «йдуть та йдуть, чорні, похилені, мокрі, нещасні, немов каліки-журавлі, що відбились віл свого ключа, немов осінній дощ».
У повісті «Дорогою ціною» переважають чорний і червоний кольори. Природа виступає, як діюча сила, що бере участь у розвитку сюжету. Пожежа в плавнях здавалась Соломії то червоними горами, то звіром-веле4 том, то вогняним морем. Вона розуміє своє безсилля перед стихією.
Велику роль відіграє пейзаж у повісті «Тіні забутих предків». Одухотворений ліс, гори, Черемош — усе це створює казковий світ, на фоні якого і у якому розгортаються події твору. Чистою, природною красою овіяне кохання Івана й Марічки, від сил стихії гине Марічка і назавжди покидає цей світ, іде у казку Іван…
Але особливе місце займають картини природи у новелі «Intermezzo». Пейзаж у новелі відображає не лише красу навколишньої природи, а й складний внутрішній світ героя, зміну його настроїв, думок, почувань. Пейзаж у новелі «Intermezzo» — це своєрідна лірична сповідь, виняткової краси пейзажна лірика, у якій, як сказав І.Франко, «якнайбільше живої крові і нервів» самого автора.
Природа у новелі не статична, а динамічна — вся в русі і змінах настрою. «Ниви котять та й котять зелені хвилі і хлюпають ними аж в краї неба»; «пливе блакитними річками льон»; «біла піна гречок, запашна, легка, наче збита крилами бджіл». Ця неземна краса, освітлена сонцем, створює погідний, сонячний настрій, торкає в душі найпотаємніші струни, що звучать, як «співуча арфа», і водночас відроджує в ній те, що було притлумлене людським горем і неспокоєм: «Душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже грає…»
Пейзаж у Коцюбинського виграє особливими барвами. Це передусім пейзаж психологізований, той, який підсвітлює почуття і переживання: картина природи — це стан душі. І водночас це пейзаж кольоровий, музичний, в якому краса душі і краса природи становлять одне ціле, взаємодоповнюючи і взаемопоглиблюючи одне одного. Кольорові й музичні образи, ліричні тони і напівтони синтезуються у творчості письменника в дивовижні «перла краси», що є оздобою усієї української прози, зенітом її творчих пошуків і здобутків. Твори Коцюбинського, як незрівнянного майстра слова, письменника з Божої ласки, що вивів українську прозу в ряд світових шедеврів, дають нам велику не тільки психологічну, а й естетичну насолоду.