Июл
03

Опис тварин

admin

Птах з легенди
Синій птах. Про нього ви знаєте з казок. Та. виявляється, він реально існуючий, живе далеко від людських осель у горах Паміру, Тянь-Шаню.

Проте мало кому пощастило побачити цього таємничого красеня. Він гніздиться лише на стрімких урвищах або в щілинах скель, причому на висоті три тисячі метрів над рівнем моря у важко-доступній місцевості.

Синій птах надзвичайно красивий. У затінку його оперення оксамитово-чорне. На сонці воно переливається то яскраво-синім, то навіть ліловим кольором. Тому і називають птаха аджір, або ліловий дрозд. Довжина його тіла чимала — до півметра. Голову прикрашає низький червоний гребінець.

Співає аджір лише навесні. Спів його дуже ніжний. Він нагадує мелодії чарівної флейти. Місцеві жителі вважають, що птах приносить щастя, здійснення мрій. Особливо тим, хто його бачив і чув ніжний спів.
«Синє диво» охороняється законом.
(Г. Скарлато)

Мужній Баррі
Сенбернари — одна із найбільших порід собак. Висота їх досягає 80-95 сантиметрів. Особливими ознаками сенбернарів є масивна голова, коротенька морда, вуха, що звисають донизу. Шерсть — біла з рудими плямами. Груди, лапи, кінчик хвоста — завжди білосніжні. Окремі сенбернари важать сто і більше кілограмів.

Ці сильні, витривалі тварини століттями використовуються для пошуків і врятування людей у горах. Завдяки чудовому нюху сенбернари легко знаходили під снігом замерзаючу людину. Потім лапами відкопували її, зігрівали своїм тілом. На шиї у собак-шукачів були заздалегідь прив’язані пакет з продуктами, фляжка з водою. Після цього сенбернар біг у найближче селище і приводив людей.

Тисячі потерпілих врятували ці благородні і мужні тварини. Рекордсменом серед них був пес по кличці Баррі. Його знали і любили жителі Італії, Франції, Швейцарії. Адже ж Баррі врятував сорок чоловік. Сорок перший, злякавшись страшного звіра, сплутав його з вовком і вдарив ножем.

Слава Баррі не згасла і після його загибелі. Про нього писали в газетах, книгах. А через 85 років у Парижі було відкрито пам’ятник сенбернару. На постаменті — великий собака. На його спині сидить маленька дівчинка і міцно тримається за шию. У центрі пам’ятника напис: «Він врятував сорок чоловік і був убитий сорок першим».
(І. Заянчковський)

Кошенятко

Я дуже люблю домашніх тваринок. І ось нарешті батьки мені подарували на день народження кошенятко. Воно було маленьке, пухнасте, чорного кольору з білою цяточкою на лобі. Цяточка мала форму зірочки, тому всі почали називати кошеня Зірочкою. Кругленька мордочка з чорним носиком, блискучими очицями і маленькими стоячими вушками була у мого кошеняти.

Яке воно було кумедне! Товстеньке, на коротких ніжках. Щоразу, коли воно мене бачило, підбігало, терлося об ноги, ніби запрошувало погратися з ним. Кошенятко мало веселу вдачу, а тому дуже швидко стало улюбленцем родини.

Найбільше Зірочка любила гратися з паперовим метеликом. Кошенятко весело підстрибувало, ставало на задні ніжки, крутило голівкою.

Я дуже люблю свою Зірочку і задоволений тим, що вона у мене є.

Рекс

У моєї бабусі є собака. Це велика середньоазіатська вівчарка, яка має кличку Рекс.

У нього довга густа шерсть білого кольору, на спині злегка завихрена. Голова велика, мордочка видовжена, звужена до носа. Очі у Рекса темні і розумні. Дивиться він на всіх пильним, уважним поглядом. Стрункі довгі ноги заросли гладенькою шерстю. Хвіст коротенький, а з нього хвильками спадає шерсть. Рекс великий і сильний, та характер має добрий і спокійний. І хоча він уже дорослий, любить гратися з м’ячиком, бігати зі мною наввипередки.

Мені подобається Рекс, і я залюбки з ним граюся.

Білочка

Одного разу я побачила на дереві у парку білочку. Золотисто-коричневу, лише кінчик хвостика білий, ніби сметаною политий. Хвіст набагато більший від самої білочки. Він пишний і пухнастий. Лапки в неї короткі з добре розвиненими пальчиками, міцними і цупкими. Завдяки гострим кігтикам тваринка швидко пересувається стовбурами дерев, легко чіпляється за гілки. Зуби у білочки міцні і гострі. Вони легко розгризають найміцніші горіхи. З усіх лісових мешканців білочки є найжвавішими, найнепосидючими і найкрасивішими звірками.

Мені подобаються білочки, і я з задоволенням спостерігаю за ними.

Горобці

Люблю горобців. Вони гніздяться біля людських осель. Веселе цвірінькання цих сміливих і розумних розбишак доноситься з-під стріхи над моїм вікном.

У горобців міцний конічний дзьоб, короткі крила, довгий хвіст. Маленькі швидкі очі сіренької задиркуватої пташки насторожено поглядають навколо. Вони весело стрибають на своїх маленьких ніжках, нервово перелітають з гілки на гілку, щось шепочуться між собою, затівають шумливі бійки.

Горобці живляться насінням, ягодами, комахами, знищують ворогів саду.

Я люблю спостерігати за цими маленькими веселими пташками.

Твір-опис за картиною Я. Паладія «Коні на вигоні»

На картині зображені коні і мале лоша. З любов’ю виписане художником лошатко. Пильні очі дивляться на глядача, маленькі вушка вловлюють кожен звук, маленьке копитце правої ноги почесує тендітну з білою плямою мордоч-к у. Воно спокійне, грайливе, ніякої уваги не звертає на хвилювання дорослих. Лошатко впевнено і затишно почуває себе біля своєї матері — білої красуні. Не можна не милуватися її стрункими ногами з невеликими копитами, граціозно вигнутою шиєю, пишним хвостом. Вона пощипує соковиту травичку, ніби запрошуючи й своє лошатко приєднатися до неї.

Троє інших коней, написаних темними барвами, виразно виділяються на світлому фоні. Вони з трьох боків оточують матір із дитятком. Своїм виглядом підкреслюють, що готові стати на їх захист. Стривожені погляди, неспокійні рухи, розвіяні гриви і хвости, напружені м’язи. Здається, ще мить і скакуни помчать, вирвуться за рамки картини.

Мені подобається ця картина. Вона сповнена любові до добрих і вічних супутників людини — коней.

Твір-опис за картиною С. Васильківського «Козача левада»

Для своєї картини С. Васильківський вибрав найбільш типовий для України краєвид. Безкраї простори нив, луки, вкриті густою травою, ліси та переліски, насичені яскравими барвами.

У центрі картини — воли, які пасуться на зеленому лузі біля озерця. Праворуч — високе розлоге дерево, під яким спочивають люди. Для них віл — показник достатку родини, своєрідний символ землеробства. Людина на картині відійшла на другий план, висунувши на перший своїх вірних помічників. Адже ця лагідна, красива і сильна тварина супроводжувала селянина від колиски до домовини.

Пейзаж «Козача левада» — це щиросердне освідчення художника своїй батьківщині у синівській любові.

1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (8 votes, average: 3,75 out of 5)
Загрузка...

Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net , підтримайте розвиток сайту!

Схожі твори: