Июл
06

Осуд бездуховності та егоїзму в повісті «Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицького

admin

1 Варіант
В історію української літератури І. С. Нечуй-Левицький увійшов як вдумливий спостерігач народного життя, талановитий письменник, що зачаровував читачів яскравою образністю, багатобарвністю художньої палітри, широтою творчих шукань.

Одна із кращих повістей Нечуя-Левицького — «Кайдашева сім’я». Автор, далекий від ідеалізації селян, правдиво показує індивідуалізм, забобонність, заздрість, взаємну ворожнечу, що виникають через безвихідь становища селян — бідних, на порозі злиднів.

Перед нами проходить ціла низка колоритних постатей: старий Кайдаш з його забобонами і частим прикладанням до чарки, улеслива і чванлива Кайдашиха, понурий і суворий Карпо, горда й «бриклива» Мотря, тиха Мелашка і жвавий, запальний Лаврін… Але усі вони, незважаючи на такі різні характери, поволі спускаються в трясовину чвар і «війн» за землю.

Повість «Кайдашева сім’я» закінчується усе ж примиренням двох родин. Всохла груша, що викликала стільки пристрастей, сварок і бійок, і «в обох садибах настала мирнота і тиша». Але ця тиша, як ми розуміємо, не надовго.

…Історія стара, як світ: немає щастя і злагоди, бо немає грошей. Люди, основним інтересом яких є тільки те, хто у кого і скільки забрав землі, уже не здатні любити, прощати, сподіватися і вірити. Так, це, звичайно, егоїсти. Але погляньмо на себе… Хто ми? Дуже часто ми ніяк не можемо (ні на державному, ні на приватному рівні!) поділити спадок, що дістався нам уже давно.
І в цьому, може, і є головне значення повісті Нечуя-Левицького для нас. Лишень погляньмо на себе, люди. Наші сварки і бійки — смішні, бо ніщо не коштує так дорого, як мир і спокій у родині, у державі…

2 Варіант Нечуй-Левицький…
Чи знайдеться на Україні людина, яка не чула б цього імені? Мабуть, ні. Його ім’я стоїть поряд з іменами І. П. Котляревського, Т. Г. Шевченка. А так як духовне життя людини неможливе без класики, то воно неможливе і без імен цих прославлених майстрів художнього слова.

Велика творча спадщина Івана Семеновича, велика і багатопроблемна. І це не дивно, адже все своє життя письменник «кров’ю і нервами» був зв’язаний з трудовим простолюдом, бо глибоко відчував горе людей, проймався їх важкими думками, завжди прагнув допомогти скривдженим. У своїх критичних статтях він не раз говорив про те, що історія нашої літератури схожа на історію нашого народу, так як тісно пов’язана з ним. Серед великих прозових творів одне з найпоетичніших місць в творчій лабораторії письменника — прозаїка займає «Кайдашева сім’я» , соціально-побутова повість.

Хочу зазначити, що Нечуй-Левицький з великою художньою майстерністю показав життя українського села після реформи 1861 року, викривши причини непорозумінь і сварок на прикладі сім’ї Кайдашів.
У конкретних яскравих епізодах письменник довів, що в умовах капіталістичної дійсності спотворюються людські почуття і взаємини, інтереси і прагнення. І причиною цього є бездуховність і егоїзм селянина, для якого головним у житті є власність.

Внаслідок сутичок і боротьби за власніть люди стають жорстокими, дріб’язковими, жалюгідними. І автор, користуючись засобами сатири та гумору, висміює це, але крім сміху, побутові картини повісті викликають у читача ще й почуття суму за людину, за її самоприниження і моральний занепад.

Здавалось би, старий Кайдаш Омелько все робив для того, щоб зберегти сім’ю. Він важко працював, будучи добрим стельмахом. Своїм трудом стягся на господарство, збудував простору хату, виростив синів. Він прагнув припинити суперечки в хаті. Проте через своє тяжіння до горілки Омелько втрачає авторитет серед синів. Причина цьому — не тільки шинок. Батько подавав синам уроки егоїзму. Ось приклад, дорога в село йшла коло Кайдашевого города, спускаючись з крутого горбка, де часто переверталися вози, проте ніхто не брався полагодити дорогу, в тому числі і Кайдаш: «А хіба ж я один возитиму тудою снопи?» — говорить він. Життя Омелька закінчилося сумно: пияцтво привело його до загибелі. Та насіння бездуховності і егоїзму, породжене ним, дало здорові, міцні паростки в душах Карпа і Лавріна. Обидва брати працьовиті, охоче йдуть на заробітки, щоб завести господарство, але нехтують у житті багато чим: не поважають матері, не слухають батька, принижують одне одного. І, більше того, їм нічого не варто принизити жінку-дружину. Бездуховність, егоїзм притупили їх родинні почуття.

З Лавріна виходить такий же егоїст, не дивлячись на те, що на початку твору автор малює його лагідною, доброю, щедрою людиною. Він втягується у сварки, наслідує старшого брата, нечемно говорить з сусідами. Грубість, егоїзм у нього стали помітними не менш, ніж у Карпа.

До якого ж висновку ми можемо прийти? Оточуюча дійсність з її законами так чи інакше впливає на людину, формує її світогляд, світобачення, світорозуміння. Тільки сильній натурі підвладний протест проти суворих законів життя. Та, на жаль, таких людей менше. А вони потрібні нам сьогодні!

1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (1 votes, average: 4,00 out of 5)
Загрузка...

Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net , підтримайте розвиток сайту!

Схожі твори: