Пісенна творчість Андрія Малишка

Без мови все мертве. Без мови немає життя. Тож і любив Малишко рідну мову, рідне слово понад усе. Цією любов’ю осяяна вся його поезія. Як поет-лірик, чиї вірші відзначаються надзвичайною музичністю, А.С.Малишко неминуче приходить до пісні.
Власне, більшість його інтимної лірики — це пісні, покладені або ще не покладені на музику. «Ти мене накличешся ночами…», «Я тебе вимріяв, ніжну й жагучу…», «Я й забув, що плачуть з поцілунку…» Кохання — немов якась надприродна сила, яка все може, коли любиш і віриш:

Крикну: прийди!

— і прийдеш неминуче,
Крикну: рятуй! — і воскресну в рятунку…

Не диво, що. багато малишкових пісень стали воістину народними. І насамперед це «Пісня про рушник», яку народ усе-таки називає по-своєму, любовно: «Рідна мати моя…» Це — гідний пам’ятник Матері вкраїнській, який вдячний син звів на віки вічні. Ця пісня глибоко національна, її не можна адекватно перекласти іншою мовою, бо її образність тримається на вишиваному українському рушнику, з яким пов’язано усе життя — від народження до останнього шляху… От тому і говорить поет, що на ньому оживає «все знайоме до болю», все життя: і пройдене,

і те, яке ще судилося прожити… Небагато у всій світовій літературі пісень, де так щедро і любовно возвеличено матір.

У більшості пісень Малишка — роздуми над людською долею, оспівування найсвітлішого почуття кохання, жива краса природи, краса людини праці. Ось «Вогник». Ліричний спогад про рідну хату, світло у її вікні, тополину під вікнами, а головне — батько і мати, «ота, що на світі одна». Як багато ця пісня говорить нашому серцю!

Чудові ліричні пісні, створені здебільшого у співдружності з композитором Платоном Майбородою, супроводжували (та і зараз супроводжують) молодість цілих поколінь. «Київський вальс», «Запливай же, роженько весела», «Пісня про Київ» («Білі каштани»), «Цвітуть осінні тихі небеса…» (чудову музику до якої написав О.Білаш)… Зворушлива пісня «Вчителько моя» — уклін усім вчителям за їх многотрудну роботу.

У піснях Андрія Самійловича Малишка такі скарби почуттів, буяння краси, тепло любові, що самі вони принесли б поетові безсмертну славу.

І здається невипадковим, що й останнім твором поета, написаним у лікарні за тиждень до смерті, була славнозвісна «Стежина» («Чому, сказати, й сам не знаю…»), в якій він розмірковує над людським життям, згадує рідну стежину, з якої воно починається, якій немає ні кінця, ні повороту, людина смертна, а народ живе вічно…


1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд
(3 votes, average: 3,67 out of 5)


Пісенна творчість Андрія Малишка