Июл
09

Поет — бездомний корабель в океані життя

admin

(Вірш «П’яний корабель» Артюра Рембо)

Артюр Рембо жив наприкінці ХІХ століття — в епоху значних зрушень у світі, коли на зміну гуманізму ХІХ століття приходить нове покоління — діти технічної, механізованої цивілізації.

Логічному розуму і прагматичному відношенню до дійсності А. Рем-бо протиставляє інше сприйняття світу, засноване на тонких напівсвідомих відчуттях. Завдяки цьому поет глибше проникає у тканину дійсності і здатен захоплюватися красою світу, вільно витати у його просторах. Але це робить його самотнім і вразливим. Почуття своєї самотності, бездомності у нескінченному світі Артюр Рембо передав у своєму вірші «П’яний корабель».

Уже на початку вірша перед нами постає образ корабля, на якому стався страйк — раби перемагають своїх погоничів. Якщо розглядати цей сюжет у символічному річищі, то можно співвіднести його із внутрішнім бунтом особистості проти свого жорстокого «господаря» — розуму. Але подолання розуму призводить до розгнуздання підсвідомих сил людини, знищення волі — так П’яний корабель «несе вниз за течією» до бурхливих вод моря — долі.

Змальований у вірші образ моря нелюдський у своїй грізній красі, але водночас «олюднений» у поетичному тексті Рембо, як і образ п’яного корабля: ліричний герой вірша «втрачає розум» у бурях і «пливе навмання, занурений у час». Численні хвилі океану-часу дарують поету тисячу вражень, але П’яний корабель порожній і хисткий.

Часом морська стихія виявляється людянішою, ніж покинений поетом штучний світ людей, адже у русі океану

він знаходить відображення власних почуттів.

Поет уподібнює море прекрасному і безмежному художньому твору: воно подібне до «грізної поеми»; гул океанських валів звучить, як «розв’язка античних трагедій».

Людина, ніби порожній корабель, від самого народження кинута у безмежні простори всесвіту. Щоб побачити красу світу, вона повинна скинути з себе пута буденності. Але, спромігшись на це, вона стає беззахисною, як повітря, і бездомною, як Летючий Голландець. Такою є доля Поета. І Поет — це П’яний корабель, кинений у лоно стихій,— зникає у безмірі широт, у безперервному бігові хвиль і мінливості берегів.

Поет сумує за Європою, своєю давньою батьківщиною, яка здається йому міцним островом спокою у бурхливому морі. Але для П’яного корабля, що втратив свій дім, навіть його батьківщина — «як брудна й мілка калюжа.»

«П’яний корабель» — це пісня бездомної, втомленої юності. Поета захоплює краса і розмаїття світу, зміна бурі і штилю, світанків і сутінків, південних рифів і північної криги. Але, втомлений «зоряними архіпелагами», він прагне спокою.

У вірші «П’яний корабель» Рембо передає відчуття людини, яку ніби випадково закинули в життя, позбавили «керма і вітрил». У цьому вірші, як і в інших ліричних творах французького поета, передбачені відчуття людей межі століть і ХХ століття, для яких життя перетворилося на нескінченний біг навмання крізь простір і час. Саме завдяки цьому лірика Рембо справила такий значний вплив на світову літературу ХХ століття.

1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (2 votes, average: 5,00 out of 5)
Загрузка...

Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net , підтримайте розвиток сайту!

Схожі твори:

Категорія: