Поетичний геній Євгена Плужника
Євген Плужник… Чи багато ми знаємо про цього оригінального і неповторного поета?
Гортаю сторінки збірки, читаю вірші, поринаю у світ малознайомого поета-українця. А через вірші поета окреслюється в моїх думах його життя.
Виходить, що Плужник «неголосним» був за життя, він був приречений на посмертне забуття, і тільки сьогодні визнаний поетом широкого гуманістичного болю й суму. Його життя було недовге й не багате на зовнішні події, літературна діяльність тривала всього десять років. Разом зі своїми друзями він потрапив
Перша книжка віршів поета вийшла в 1926 році під назвою «Дні», друга — в 1927 році під назвою «Рання осінь». Друга книга і є останньою прижиттєвою; все, що ми маємо нині, друкувалось у Європі і прийшло до українського читача в роки демократизації.
Є. Плужник. крім творів ліричного жанру, писав романи, п’єси, сценарії для кіностудій.
У чому ж особливості лірики Є. Плужника? Поетичне кредо його — природність актора, що
Чіткіші лінії і фарби спокійніші, — благословляється на осінь, на дощі… Десь журавлі в похолоділій тиші: — Мерщій! Мерщій!
(«Рання осінь»)
Лірика поета вирізняється на тлі найдобірніших віршів 20-30-х років, бо тільки йому притаманне високе й складне мистецтво артистичного оперування складовими імпресіонізму, одного 13 найоригінальніших образотворчих мистецтв. Вірші Є. Плужника складаються з 2-3, рідко 4-5 строф. Думки, втілені в строфи, напружені, схвильовані, гранично стислі, психологічно насичені, іноді вони нагадують вірші-плакати на газетно-політичні теми.
У все ж… Уже перші вірші засвідчують Плужника як співця сповненого трагічних звучань гуманізму, який проголошує ідею абсолютної цінності життя. А звідси — засудження братовбивчої війни, класової ненависті: Притулив до стінки людину.
Витяг нагана…
Придивляйсь, дітлоха, з-за тину, — Гра бездоганна.
(«Притулив до стінки людину…»)
У багатьох віршах ранньої лірики звучить несхитний протест проти жорстокості й безглуздого розливу людської крові. У книжці «На дні» поет висловив свій погляд на проблему, окреслену суспільною пам’яттю.
І суть цього погляду вимальовується в епіграфі до збірки: «Як страшно! Людське серце до краю обідніло». Як уже говорилося вище, вірші поета мають своєрідну структуру, в основному це вірші-мініатюри. Проте кожен з них — лірична драма, у кожному сюжеті — безвинна кров, безвинна смерть, холодне вбивство, трагедія злочинно обірваного життя, нерозквітлої молодості. Хто ж став жертвами революції та громадянської війни? Люди прості, добрі, люди з народу. Поряд з цими образами зустрічаємо у віршах поета образи свідомих борців за революцію. Поет схиляє голову перед їх моральним подвигом: Відбулось. Мета моя далека, я такої смерті не боюсь!
(«Уночі його вели на розстріл»)
З віршами Є. Плужника в українську літературу ввійшов голос «загальнолюдської гуманності», милосердя, з яким ми вже зустрічалися в «Скорбній матері» П. Тичини, і в ньому поєдналися дві протилежні настроєності: трагічно-болісне переживання втрат і пристрасна віра в справедливе й людяне майбутнє:
Я знаю: перекують на рала мечі, І буде родюча земля — це ця. І буде так: пшеницями зійде кров І пізнають, яка на смак любов. Вірю. («Я знаю») У другій збірці віршів Є. Плужник відходить від пафосу трагічного оптимізму і романтичної форми самопожертви в ім’я майбутнього. Тут присутній мотив , примирення, автор хоче примирення з «осіннім спокоєм», він вітає цей спокій і навіть говорить «прощайте» пориванням молодості. У збірці «Рання осінь» відчутний вплив неокласиків:
Падає з дерев пожовкле листя, день уже в обіди догорів, — Кажуть, що вночі на передмістя Осінь приблукала з хуторів. Настрій ліричного героя «осінній». Та це й не дивно, адже у Євгена — туберкульоз, який вже перейшов у третю стадію, що й наклало свій відбиток як на спосіб фізичного існування, так і на поезію.
Вікно в садок, тож пахощі зела Присмачують мені пригірклість ліків… Скажи, недуго, де ти сил взяла Маленькі радощі роздмухати в великі? («Рівновага») Під впливом самопочуття з’являється новий мотив у ліриці Є. Плужника: мистецтво як розрада, як складання віршів про марність віршоскладання: Коли дійшов заранній біль розплати — збагнув усю непереможність днів — чи потребуєш час твій марнувати на лад закінчень, суфіксів і пнів. У другій збірці поета є й філософські вірші, героями яких виступають відомі особистості: М. Бажан, П. Тичина тощо.
Поезія Є. Плужника чекає свого дослідника. І перш за все — його синтаксис. Проте вже сучасному читачеві зрозуміло, що цей автор — вправний скульптор. У своїх коротких мініатюрах він завжди каже все і нічого не лишає на домислення читачеві.
Найстисліший підсумок своєї поетичної творчості він зробив сам у зверненні до читача, яке знаходимо на останній сторінці «Рівноваги». «Суворому судові сучасників» він протиставляє зважену оцінку нащадків, до яких завжди буде промовляти його спокійна щирість.
Публіцистичний твір теми.
Поетичний геній Євгена Плужника