Июл
08

Поезія торкає струни души моєї

admin

Я захоплююсь чудовими, ясними і досконалими віршами Ліни Костенко. Мені здається, що така поезія буде жити у віках, бо вона проста, лірична і розповідає про все, що переживає кожна людина: сум і радість, кохання і образу, вірність і зраду.

Послухаю цей дощ, підкрався і шумить…
Здавалось, мить, ще тільки мить, та раптом повернусь —
а це вже роки…

Мені здається, що краще про швидкоплинність часу вже й не сказати.

Стара дзвіниця досить ловить гави.
Танцює ціп на житньому току. Ну що
мене магнолії, агави? Я- поцілую мальву
у щоку.
Людині може бути тісно у Всесвіті, але не в себе під дахом. Це, звичайно, трохи полемічне твердження, але Ліна Костенко цілком виправдала його.
Іще один дуже цікавий для мене поет — Василь Стус.
Коли я вперше прочитала його вірші, я була вражена і силою поетичної виразності, і глибиною його таланту.

Нам є де йти — на хвилі, на землі —
шляхи мов обрії — далекі і прозорі
Хай юність догорить     ми віддані життю,

пише поет. І я цілком з ним згодна.
Його поезія з глибин народних, із тих нескаламучених жодними змінами джерел, звідки

походить коріння українського народу:

І дивен див біжить поверхи древа,
І ніч біжить — поверхи давніх днів,
І тінь лягла на заволоку часу.
Поезіє, красо моя, окрасо,
Я перед тебе чи до тебе жив?

Такі ж глибини відкриває мені й поезія І. Калинця.
Його поетичний світ густо населений, традиційними казковими, міфологічними істотами: князівнами і мавками, купалами і кострубами, ладами і русалками, перунами, ярославнами, чортами і кам’яними бабами… Усе то — образи з тисячолітнім поетичним стажем, вони витримали великий іспит часу і в народній художній свідомості не мали жодної конкуренції. І в поезії Калинця вони — уособлення чогось тривкого, справжнього у мінливому її нетривкому сучасному світі.

Здвигаймо далі над словами бані титлів,
вершім самотньо храм (ще буде повен).

Так кликав поет до нас з жорстоких часів, коли гнобили і травили українську культуру. Він вірив у те, що вона відродиться. І ця віра справдилася.
Єдине, що хочеться сказати наостанок, це процитувати вірш улюбленої поетеси Ліни Костенко:

Хай буде все небачене побачено,
Хай буде все пробачене пробачено.
Єдине, що від нас іще залежить, —
принаймі вік прожити як належить,
Це наше головне завдання у світі.

1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (No Ratings Yet)
Загрузка...

Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net , підтримайте розвиток сайту!

Схожі твори:

Категорія: