Июл
03

Правила правопису: Орфограми

admin

Правопис ненаголошених е, и, о

1. У коренях слів пишуться букви е, и, о, якщо вони відповідають звукам [е], [и], [о] під наголосом у споріднених словах чи в інших формах слів: весло — весла, живе — жити, розумний — розум.

2. Є слова, в яких перевірити наголосом ненаголошені голосні [е], [и], [о] неможливо, тому їхнє написання при потребі уточнюється за словником: орден, кишеня, Колумбія тощо.

3. Буква и пишеться:

а)  у суфіксах -ив-, -ичок-, -ик-, -ин-, -иц-, -ичк-: печиво, кошик,
кошичок, березина, телиця, вуличка;

б) у групах -ри-, -піл-: бриніти, глитати.

4. Буква е пишеться:

а) у групі -єре-, -еле-: берег, шелест, зелень;

б) у суфіксах -єн-, -єнк-, -еньк-, -ер-, -есеньк-, -ечк-, -ец-, -тель-:
маленький, трошечки, доленька, травень, вихованець тощо;

в) коли е при зміні слова випадає: рівень — рівня, кінець — кінця.

5.  У частині слів давній звук [о] перед складом з ненаго-
лошеним [а] зберігається: гончар, собака, козак, лопата, солдат,
товар, корявий, поганий, а також у словах богатир (велетень),
монастир.

Правопис апострофа

Апостроф пишеться:

1.  Після губних б, п, в, м, ф перед я, ю, є, ї: б’ю, п’ю, в’ю, м’яч,
верф’ю.

2. Після р у кінці складу: пір’я, матір’ю, надвечір’я, межгір’я.

3. Після к у слові Лук’ян і похідних від нього: Лук’янівка.

4. Після префіксів: об’ява, роз’їзд, возз’єднання, пів’яблука.

5. На межі частин складних слів: трьох’ярусний.

6. У словах іншомовного походження після б, п, в, м, ф, ж, ч, ш, г, к,х: інтерв’ю,п’єса,верф’ю,п’єдестал,прем’єра.

7. Після р у кінці складу в словах іншомовного походження: бар’єр, Лур’є, кар’єр.

8. Після скорочених часток у прізвищах іншомовного походжен­ня: Жанна д’Арк, ОТенрі.

Апостроф не пишеться:

1.  У словах святкувати, цвях, тьмяний, духмяний, медвяний, свято,
але верб’я, черв’як, перм’як.

2. Після р, що позначає м’який приголосний: буря, рядок, рюкзак, Рязань.

3. Після букв, що позначають губні приголосні та р перед йо: Воробйов, Муравйов, курйоз.

4. Після б, п, в, м, ф, ж, ч, ш, г, к, х перед наступними я, ю, є в словах іншомовного походження: бюлетень, пюре, Гюго.

5. Після префіксів, що закінчуються на приголосний, перед коренем, що починається з голосного: безіменний, дезінфекція.

Вживання м’якого знака на письмі

М’який знак пишеться:

1. У кінці та в середині слова для позначення м’яких приголосних [Д’]. [т’1. [з’], [С], [ » ‘], [ц’], [л’], [н’]: молодь, вишень, знань, сердець, осель, горить, колись, біль, сядьте, більше, зненацька, цього, трьох, сьогодні.

2. У суфіксах -ськ-, -зьк-, -цьк-, -ськість-, -зькість-, -иськ-, -еньк-, -оньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-: сільський, близький, людський, військо, близько, хвацько, тоненько, чорнісінький, малюсінький.

3. Після л Перед наступною літерою на позначення приголосного (крім л): крильце, їдальня, дальній.

4. У суфіксах -альник-, -ельник-, -ильник-, -ільник-, -альн-, -ельн-, -ильн-, -альність: купальник, будівельник, коптильник, тональність.

5. У сполученнях -ньк-, -льк- і похідних від них -ньц-, -ньч-, -льц-, -льч-: ненька — неньці, неньчин; лялька — ляльці, ляльчин.

М’який знак не пишеться:

1.  Після букв, що позначають губні приголосні: [б], [п], [в], [м],
[ф]: дріб, короп, кров, верф.

2. Після шиплячих [ж], [ч], [ш], [шч]: наріжте, ківш, дишеш.

3.  Після р: базар, байкар, Харків.

4.  У кінці окремих слів після ц: палац, бац, буц, клац.

5.  Між літерами, що позначають м’які приголосні: після, старість, але різьба, тьмяний.

6. Після н, д перед суфіксами -ченк-, -чук-, -чишин-: Грінченко, Романчук, Іванишин.

7. У словах баский, боязкий, в’язкий, дерзкий, жаский, ковзкий, порский, плаский (плоский), різкий. Сполучення -зк-, -ск- у них не є суфіксами.

8. У суфіксах -алн-, -илн-: ципілно, держално, пужално. Проте у зменшених формах м’який знак пишеться: держальце, пу-жальце.

9. У сполученні -лк- та в похідних від нього -лц-, -лч< гілка -гілці, гілчин; балка — балці, балчин; Наталка — Наталці, Наталчин; булка — булці.

10.  Між літерами, що позначають подвоєні (подовжені)
приголосні: рілля, розрісся, ллю, нісся.

Сполучення літер йо, ьо

Сполучення йо вживається:

1. На початку слова: Йорданія, його.

2. В середині слова після голосного: район, Анатолійович.

3. Після приголосного на початку складу: серйозний, батальйон.

4. Після губних приголосних: Соловйов, Муравйов. Сполучення ьо вживається після м’яких приголосних: цьому,

братнього, льон.

Чергування голосних

До чергувань — постійних закономірних змін звуків в одних і тих же частинах слів — належать: [е] — [о]: брести — бродити; [и] — [/’]: сито — сіяти; [і] — [а]: лізти — лазити; [и] — нуль звука: вибирати — брати; [е] — [/]: мести — вимітати; [и] — ов: рити — рови; [о] — [а]: гонити — ганяти; [у] — ов: кузня — коваль.

Чергування [о], [е] з [і]

1.  Відбувається в різних частинах мови:
в іменниках: радості — радість;

у прикметниках: батькового — батьків; у числівниках — восьми — вісім; у займенниках: твого — твій; у дієсловах: везти — віз.

2.  У відкритому складі пишеться [о], [е], у закритому — [/]: року-
рік, осені — осінь.

3. У словах моріг, оберіг, поріг, просторінь, сморід.

4. Чергування не відбувається:

а)  коли [о], [е] вставні: свічках — свічок;

б)  коли [о], [е] випадні: жовтень — жовтня;

в)  у звукосполученнях -оро-, -оло-, -єре-, -еле-: город, серед;

г)  у звукосполученнях -ор, -ер, -ов між приголосними: морква,
жертва, шовк;

ґ) у наголошених словотворчих частинах -вод, -воз, -нос, -роб, -ход: екскурсовод, водонос, лісовоз, але газопровід, тихохід, всюдихід.

Чергування [о] з [е] після [ж], [ш], [щ] та [й]

1. Звук [е] після шиплячих та [й] вживається перед м’якими приголосними і перед складом з [е] та [и]: проженімо, честь, сві­чечка, щеміти, четвертий, печериця.

2. Звук [о] після шиплячих та [й] вживається перед твердими приголосними: жолудь, чоботи, шостий, щодня, йому.

3. [О] замість [е] виступає:

а)  в іменниках жіночого роду III відміни в суфіксі -ост-:
більшості, безкрайості;

б) у давальному і місцевому відмінках множини окремих
іменників: бджолі, на щоці, на вечорі;

в)  у закінченнях родового та орудного відмінків прикметників
і займенників: вищою, більшою, нижчою, нашою;

г) у похідних словах типу вечоріти, вечорів, чорніти, чорнило.

4. [?] замість [о] виступає:

а) в окремих формах дієслів: чекаю, шептати, пишемо;

б)  у дієприкметниках з суфіксом -єн-: вичищений, сушений,
збуджений,звужений;

в)  у прикметниках з наголошеним суфіксом -ев-: грушевий,
рожевий, дешевий;

г) у безособових формах на -но: збуджено, спрощено; ґ) у суфіксах -енк-, -єнк-, -ечок-, -єчок-, -ечк-, -енн-, -езн-: краєчок, мішечок, ложечка, величезний;

д) у словах іншомовного походження: чемпіон, чек, ковчег,

джем;

е) в окремих словах: кочерга, пащека, щезнути, щем, чепурний,
черга, чекати, щедрий.

Чергування приголосних звуків при словотворенні й словозміні

1. Найголовніші чергування приголосних звуків:
а)     [г]     — [ж]:     книга     — книжка

М     — М:     козак     — козаче;

М     — [ш]     муха     — мушка;
б)     [г]     — [з]:     книга     — книзі;

[к]     — ШУ     наука     — науці;

м     — [с]:     муха —     — мусі.

2. Чергування, пов’язані з дієвідмінюванням:

а) [з] — [ж]: казати — кажу;
[т] — [ч]: платити — плачу;
[с] — [ш]: косити — кошу;

[д] — [дєтж]: садити — саджу; [зд] — [ждєтж]: їздити — їжджу; [ст] — [шч]: мостити — мощу;

б) [б] — [бл]: любити — люблю;
[п] — [пл]: купити — куплю;
[в] — [вл]: давити — давлю;

[ф] — [фл]: графити — графлю; [м] — [мл]\ гриміти — гримлю.

3.  Зміна приголосних звуків перед суфіксами -ськ-, -ств-:

[г] [ж], [з] + ськ(ий), -ств(о), -зьк(ий), -згв(о): Рига — ризький, Париж — паризький, убогий — убозтво;

[к], [ч], [ш] + -ськ(ий), -ств(о), -цьк(ий), -цтв(о): кріпак — крі­пацький — кріпацтво; викладач — викладацький; молодець — моло­децький, молодецтво;

[х], [ш], [с] + -ськ(ий), -ств(о), -ськ(ий), -ств(о): волох — во­лоський; товариш — товариський, товариство.

4. Зміна приголосних перед суфіксом -ч(ий):

[ж], [з] + -ш(ий)-, -жч-: дорогий — дорожчий — дорожче; важкий — важчий — важче; вузький — вужчий — вужче.

5. Зміна сполучень приголосних -цьк-, -ськ-, -зьк-, -ск-, -шк-\ а) -цьк-, -ськ-, -ск- + ин(а), -чч: донецький — Донеччина; -щ; віск — вощина;

б) -ськ-, -шк-, -зьк- + енк(о), -ук, -щ: Тодоська — Тодощенко, Тодощук; Терешко — Терещенко, Терещук; -жч: Кузько — Кужченко.

Чергування [у] з [в], [і] з [й]

Чергування [у] з [в] та [і] з [й] пов’язано з милозвучністю ук­раїнської мови.

1. У пишеться:

а)  між літерами, що позначають приголосні: Я його зустрів
у вестибюлі;

б)  на початку речення перед приголосними: У нашому саду
була розкішна флора — жоржина й кропива, любисток і ревінь.
(Л. Костенко);

в)  перед наступними в, ф, хв, льв: Багато по тому доводилось
дивитись у вогонь. (Є. Гуцало);

г) після паузи перед приголосним (після коми, крапки з ко-
мою, двокрапки, тире, дужок, трьох крапок): Вибачте, у нас по-
простому… (С. Васильченко).

2. В пишеться:

а) між двома літерами, що позначають голосні звуки:
Зустрітися в аудиторії;

б)  після голосного перед приглосним: Живе в тій хаті сивий-
сивий спомин. (Л. Костенко);

в) перед літерою на позначення голосного звука: Жили в Ов-
ручі.

3. У деяких випадках чергування [у] з [в] неможливе:

а)  у словах тільки з початковим у (уява, умова) або тільки з по-
чатковим в (відомість, влада);

б)  у словах іншомовного походження: унікальний, універсал,
варіація, вензель.

Чергування [і] з [й] відбувається у тих же випадках, що й [у] з [в].

Спрощення в групах приголосних

1. Найчастіше спрощення відбувається у таких групах приго­лосних:

ждн-жн: тиждень — тижня; здн-зн: проїздити — проїзний; стн-сн: область — обласний;

стл-сл: щастя — щасливий; лнц-нц: сонце (давньорос. сьлньцє); рдц-рц: серце (давньорос. сьрдьцє); сткл-скл: скло (давньорос. стькло). •

2. Запам’ятайте правопис слів кістлявий, хвастливий, пестливий, контрастний, компостний, форпостний, шістнадцять; студентський, туристський, фашистський, ілюзіоністський.

Подвоєння та подовження приголосних звуків

1. При збігові префікса і кореня: віддаль, роззброєння.

2. Префікса і префікса: возз’єднання, ззовні.

3. Кореня або основи, що закінчується на н, і суфікса, що почи­нається на н: стінний, годинник.

4. Збігові основи дієслова минулого часу, що закінчується на [с], і частки -ся: розрісся, піднісся.

5. Подвоєння у наголошених прикметникових суфіксах -енн- і -анн-: здоровенний, священний (але шалений, жарений, сказаний, свя­щеник).

6. У словах знання, гілля, суддя, Ілля, роздоріжжя, стаття, міддю, міццю, сталлю, ніччю, тінню подвоєння зберігається здавна.

7. Запам’ятайте правопис відмінкової форми родового відмінка множини у словах облич, питань, знань, сторіч, узбереж, знарядь; почуттів, відкриттів, суддів, Іллів, але статей.

8. Подовження зберігається перед ю в орудному відмінку однини іменників жіночого роду III відміни: міддю, сталлю, зеленню, величчю, розкішшю, але Керчю, радістю, совістю, ясністю, нехворощю.

9. Подовження приголосних зберігається перед [у], [в] в особо­вих формах теперішнього часу дієслова лити: ллю, ллєш, ллє, ллємо, ллєте, ллють, ллється, ллються.

Написання префіксів роз-, без-, через-, з- (зі-, с-)

1. У префіксах роз-, без-, через- кінцевий дзвінкий приголос­ний [з] перед глухими не змінюєтсься: розказати, безпечний, че­резплічник.

2. Префікс з- перед глухими приголосними [к], [п], [т], [ф], [х] змінюється на с-: скочити, спитати, сфотографувати, створити, схо­пити.

3. Коли префікс з- додається до кореня, який почмігається не од­ним приголосним звуком, а сполученням їх, то пишеться переважно префікс зі-: зібрати, зізнатися, зіпсувати.

Правопис префіксів пре-, при-, прі-

1. Префікс пре- виражає найвищу міру ознаки: превеликий, прекрасно, престарий.

2. Запам’ятайте правопис слів презирливий, презирство, престол, преподобний, преосвященство, преосвященний.

3. Префікс при- виступає у словах зі значенням результату дії: приїхати, прибудувати, прислати.

4. Префікс при- вживається в прикметниках, утворених від іменників з прийменнинком при: прибережний, приміський, при­садибний, придорожній.

5. Префікс при- вживається в дієсловах для передачі набли­ження, приєднання, частковості дії: прибігти, прикрити.

6. Префікс прі- вживається тільки у словах прізвище, прізвисько, прірва, прірвистий.

Технічні правила переносу

1. Не можна переносити в наступний рядок прізвища, а ініціа­ли чи інші скорочення залишати в попередньому: Т.Г. Шевченко (а не Т.Г. / Шевченко), проф. Кричевський (а не проф. / Кричевсь-кий). Якщо ім’я і по батькові подаються повністю, то переноси­ти можна довільно: Олена / Іванівна Петренко, Олена Іванівна / Пет­ренко.

2. Не можна відривати скорочення від цифр, яких вони стосують­ся: 100 г, 5 ц, XIX ст.

3. Не можна розривати умовні графічні скорочення типу ф-т (фа­культет), т-во (товариство) тощо.

4. Не можна переносити приєднані дефісом до цифр закінчення: 2-ий, 3-му.

Правопис часток не, ні з різними частинами мови

Частка не пишеться разом:

1. Якщо частка не виступає префіксом і слово не вживається без не: (ім.) недуга, неук, немовля, небіж; (прикм.) негайний, невга­мовний, немічний, невинний; (присл.) негайно, несказанно, невинно; (дієсл.) незчутися, нездужати (хворіти), неславити (ганьбити).

2. Якщо слово починається часткою недо-, яка вказує на неповноту дії або ознаки: недобачати, недооцінка, недовиконати.

3. Якщо додаванням не- твориться слово з протилежним зна­ченням (антонім): доля — недоля, друг — недруг, далеко — недалеко (близько).

4.  У сполучниках та частках, які без не не вживаються: неначе,
немовби, нехай, невже.

5.  Якщо дієприкметник виступає означенням, не маючи при собі
залежного слова: лежали незаточені олівці.

Частка не пишеться окремо:

1. Якщо не вживається для заперечення наявності дії, ознаки, предметів: (дієсл.) не пише, не везе; (дієприсл.) не знаючи, не пи­шучи; (прикм.) не червоний, не високий; (присл.) не високо, не дов­го; (ім.) він мені не друг.

2. З числівниками, займенниками та службовими словами: (числ.) не десять, не тринадцятий; (займ.) не я, не той; (прийм.) не до смаку, не до ладу; (частки) не тільки, не лише.

3. З дієприкметниками, якщо дієприкметник виступає присудком або має при собі залежне слово: (присудок) Картина не закінчена; (залежне слово) Не виконане мною завдання.

Частка ні пишеться разом:

1. Коли виступає у ролі префікса:

а) у заперечних займенниках, якщо після ні відсутній
прийменник: ніхто, ніщо, нічий (але: ні в кого, ні з якого);

б) у заперечних прислівниках: ніде, нітрохи, ніколи.

2.  У словах, які без ні не вживаються: нікчемний, нісенітниця,
нівечити.

Частка ні пишеться окремо зі всіма частинами мови, якщо вона заперечує наявність дії, ознаки дії, ознаки предмета: (дієсл.) ні пи­сати, ні читати; (присл.) ні високо, ні низько; (прикм.) ні червоний, ні зелений; (ім.) ні море, ні озеро.

Правопис складних слів

В українській мові складні слова пишуться разом і через дефіс.

Пишуться разом:

1. Складні іменники, які утворені:

а) за допомогою сполучних голосних: водогін, верболози,
електроенергія, автосервіс, землевласник;

б)  без сполучних голосних: трьохсотліття, зірвиголова, Три-
пілля, півсклянки, полумисок, співтовариство.

2. Складні прикметники, утворені:

а) від складних іменників: теплообмінний, паровозний; ‘ б) від підрядних словосполучень: народнопісенний (народна пісня), високоерудований (висока ерудиція), військовополонений

(військовий полон); деревообробний (дерево обробляти), швидко­хідний (швидко ходити), швидкодіючий (швидко діє); напівспечений.

3. Складні числівники: сімнадцять, вісімдесят тощо, а також ті другим компонентом яких є слова -сотий, -тисячний, -мільйонний. стотисячний, тридцятип’ятитисячний, але чотирьох з половиною ти­сячний кредит.

4. Складні прислівники, утворені з кількох основ: насамперед, ліворуч, повсякчас, босоніж, стрімголов.

5. Складні сполучники: адже, аніж, втім, мовби, начебто, нена­чебто, немовбито, причому, тобто, тощо, абощо, себто та ін.

6. Прислівники, утворені сполученням часток аби-, ані-, де-, чи-, що-, -як- з іменниками та прислівниками: абикуди, аніскільки, що­години, щоразу, щонайбільше, якомога, якнайдовше, деколи тощо.

Пишуться через дефіс: •

1. Складні іменники:

а) що означають близькі (синоніми) чи протилежні (антоніми)
поняття: батько-мати, купівля-продаж;

б)  що мають прикладковий характер: педагог-дослідник, ху-
дожник-живописець, прем’єр-міністр, а також назви людей з пер-
шою частиною віце-, екс-, лейб-, обер-, унтер-, штаб(с)-: віце-кон-
сул, лейб-гвардія, унтер-офіцер, штабс-капітан;

в) що означають одиниці виміру: кіловат-година, людино-
день, а також іменники з пів- (у значенні половина) з наступною
власною назвою: пів-Азії, пів-Європи.

2. Складні прикметники, утворені:

а) від складних іменників: віце-президентський, дизель-мо-
торний;

б)  від двох і більше прикметників, які перебувають між собою
у сурядному зв’язку: фінансово-економічний (фінанси й економіка),
історико-філологічний (історія й філологія).

3. Прикметники, перша частина яких означає відтінок кольорів: темно-брунатний, світло-зелений, але жовтогарячий (окремий колір).

4. Складні займенники (неозначені) з компонентами будь-, -не­бу дь , казна -,хтозна-: будь-хто, будь- що, казна-що, хтозна-який.

5. Складні прислівники:

а) утворені з двох прислівників: десь-інде, сяк-так;

б)  утворені повторенням того самого слова або основи без
службових слів або з ними: будь-що-будь, віч-на-віч, всього-на-всього,
де-не-де, хоч-не-хоч;

в) на -ому, -и, -е, утворені від прикметникових та займенни­кових основ за допомогою прийменника по: по-щирому, по-моєму, по-їхньому.

6.  Складні прийменники, які починаються з з-, із-: з-під, з-по-
серед, із-за.

7. Сполучники тож-то, тим-то, тому-то.

8.  Частки -бо, -но, -от, -то, -таки з повнозначними частинами мови:
іди-но, розкажи-но, отак-от, якось-то, зайшов-таки.

Пишуться окремо:

1. Прикметники суспільно корисний, суспільно необхідний, діамет­рально протилежний, вічно юний, щиро вдячний, приємно вражений, добре поінформований, бо прислівники, як правило, логічно наголо­шені і зберігають самостійне лексичне значення.

2. Складні займенники у непрямих відмінках з прийменниками: будь з ким, хтозна до кого, будь на чому, казна при кому.

3. Складні прислівники та прислівникові сполучення, компоненти яких зберігають відносну самостійність значення: день у день, до побачення, на відміну, один в один, по троє, у вічі, час від часу, як слід, на совість.

Велика літера у власних назвах (найскладніші випадки)

Пишуться з великої літери:

1. Поряд з іменами, по батькові й прізвищами псевдоніми, кон­спіративні прізвиська: Марко Вовчок, Олександр Невський, Кобзар.

2. Усі частини в корейських, китайських, в’єтнамських, індоне­зійських, бірманських, таїландських іменах і прізвищах: Кім Ду Бон, Суджоно Хадіното.

3. Назви дійових осіб у байках, казках, драматичних творах тощо: Соловейко, Осел, Мавка.

4. Імена міфологічних істот і божеств: Перун, Будда, Антей.

5.  Прізвиська свійських тварин та приручених звірів: Рябко,
Акбар (тигр).

6. Астрономічні назви: Сатурн, Чумацький Шлях, Земл/

7. Географічні та топографічні назви не лише однослівні, а й такі, що складаються з кількох слів або частин, з’єднаних дефісом: Європа, Асканія-Нова, Ріо-де-Жанейро, Ростов-на-Дону.

8. Загальноприйняті назви міжнародних організацій та союзів держав: Організація Об’єднаних Націй, Товариство Червоного Хрес­та, Всесвітня Рада Миру.

9.  Офіційні й неофіційні назви держав: Сполучені Штати Ам рики, Альпійська Республіка (Швейцарія).

10.  Неофіційні назви міст, територій: Полісся, Закарпаття, При азов’я.

11.  Перше слово назв академій, інститутів, театрів, музеїв тощо: Академія наук України, Етнографічний музей, Київський академічний театр опери та балету ім. Т.Г. Шевченка.

12.Усі слова (крім службових і родових) у назвах орденів та інши відзнак: орден Слави, медаль «За відвагу».

13. Перше слово в назвах знаменних дат і міжнародних свя історичних подій: Новий рік, Велика Вітчизняна війна.

14.Назви виробів, продуктів, марок машин: «Забава» (цукерки), «Запорожець», «Лада».

Правопис складних особових імен та прізвищ (найскладніші випадки)

Через дефіс пишуться:

1. Складні українські та іншомовні прізвища: Драй-Хмара, Жоліо-Кюрі, Гулак-Артемовський.

2. Українські та іншомовні імена з патронімічним значенням: Жан-Жак (Руссо), Марія-Антуанетта.

3. Імена з постійними прикладками, які характеризують особу: Кирик-мужичок.

4. Усі прізвища, що починаються з Мак-, Сен-, Сан-: Сен-Сімон, Мак-Магон.

5. Тюркські, вірменські, арабські та ін. імена із частинами паши, бей, огли, заде, ібн: Осман-паша, Турсун-заде, Кер-огли.

Разом пишуться:

1. Українські прізвища, які утворилися на основі словосполучень: Добривечір.

2. Українські прізвища, які утворилися із дієслова у нака­зовій формі та іменника у називному відмінку: Вернигора, Го­рицвіт.

3. Прізвища, які утворилися від прикметників та іменників: Сіроштан, Кривоніс, Довгопол.

4. Складні слов’янські імена, які складаються з кількох основ: Володимир, Людмила.

5. Складні китайські імена (вони завжди стоять після прізвищ): Сун Ят-сен.

1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (6 votes, average: 4,17 out of 5)
Загрузка...

Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net , підтримайте розвиток сайту!

Схожі твори:

Категорія: