Home » Твори з української літератури » Вороний Микола » Проблема історичної пам’яті народу в поемі М. Вороного «Євшан-зілля»

Проблема історичної пам’яті народу в поемі М. Вороного «Євшан-зілля»

Миколу Вороного болісно гнітило підневільне становище українського народу, і не лише соціальне й національне безправ’я, а й рабська покора, пасивність, навіть байдужість. Власне, за це його і розстріляли…
Зрозуміло, що поет писав вірші на різні теми. Мені подобається вірш, де М. Вороний зрівнює себе з морем:
Як ти — неосяжне, хитке, таємниче, Як ти — чарівливе, як ти — будівниче, така ж і душа у співця;

Дійсно, душа поета подібна до моря: вона не зносить пут і кайданів, вона вільна, незалежна, мінлива, бунтівна.
Дух непокори, свободи живе в серці тільки тієї людини, яка усвідомила себе сином рідної землі, рідного краю. І таке найсвітліше почування «живить надію, певну віру в ідеали». Про це і йде мова в одному з найпатріотичніших творів М.Вороного — поемі «Євшан-зілля».
В основу сюжету покладено легенду про сина половецького хана, якого взяв у полон князь Володимир Мономах, оточивши «його почотом і розкошами догідно». З часом юнак, кохаючись у розкошах, почав забувати рідний степ, а «край чужий, чужі звичаї, як за рідні уважати», переродився, зчерствіло його серце, забув він і привільне життя, і родину, і мову, і пісню матері, яку співала вона над його колискою. Здавалося, ніщо не зарадить, не допоможе. Та ось старий посланець від батька виймає жменьку сухої степової трави — євшан-зілля. Пахощі гіркого полину вдарили в груди, вогнем пронизали юначе серце: «Рідний степ — широкий, вільний, раптом став перед очима, з ним і батенько нещасний!..» Прокинулося найдорожче, найсвятіше почуття — любов до рідного краю і жадана мить: «Воля, воленька кохана!» Ніщо тепер не взмозі зупинити юнака.

Краще в ріднім краї милім
Полягти кістьми, сконати,
Ніж в землі чужій, ворожій
В славі й шані пробувати! –

вихопилися з його уст віщі слова, і він, «оминаючи сторожу», крадькома простує «в рідний степ, у край веселий», бо найдорожче для людини — її рідна земля і воля.
Високим патріотичним акордом — зверненням до сучасної України, її синів звучать останні рядки поеми:

Україно! Моя люба!
Чи не те ж з тобою сталось?
Чи синів твоїх багато
На степах твоїх зосталось?

Чи не всі вони відцуралися свого роду, своєї матері4 Вітчизни, і бракує їм «тієї сили духу, що зрива на ноги», що веде до боротьби проти рабства. Немає в нас тієї сили, що пробудить почуття національної гідності, немає і кобзарів, що колись «співали-віщували заповіти благородні, будили приспану гордість». Ось чому тепер «манівцями блукаємо без дороги!» І поет справедливо ставить запитання:

Де ж того євшану взяти,
Того зілля-привороту,
Що на певний шлях направить, –
Шлях у край свій повороту?!

Більшість творів М.Вороного і є таким пошуком євшан-зілля, того привороту, тих ліків, які зможуть повернути синів до рідного лона, навчать служити народові, заради волі, незалежності, щастя, краси


1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (No Ratings Yet)
Loading...

Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net , підтримайте розвиток сайту!

Схожі твори:
Проблема історичної пам’яті народу в поемі М. Вороного «Євшан-зілля»