Янв
08

Роздуми про справжні людські чесноти (за романом Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»)

admin

Соціально-психологічний роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» ставить безліч проблем. Чи головним у романі є питання, винесене в заголовок? Чи не відповіла на нього революція 1917 року? Письменники всього світу споконвіку порушували питання про сенс людського існування, філософські категорії життя і смерті. Чи однозначну відповідь

дають на них самі автори? Чи завжди вони осуджують того, хто став убивцею? Ні, читач розумом і серцем повинен потрудитися й знайти свою відповідь.

Спробуємо розв’язати одну з головних проблем, наприклад: «Чому Чіпка став убивцею?»

Починаючи від життєвої історії Василя Гнидки, письменник хотів простежити, хто і як потрапляє на дно суспільства. Бідували мільйони, а злочинцями ставали лише сотні. Не від боягузтва, не від слабості, не від хворої психіки став убивцею і Чіпка. А від чого?

Ось Чіпка малий «…поліз у піч, витяг жару у покришку та й виніс у хлівець» — щоб наробити пожежі. Підріс трохи. Почав пізнавати природу. «Як схопить горобеня, як крутне голівку… Не вспів оком моргнути, — як в одній руці зостався тулубець, а в другій голівка.» Ну, з хлівцем зрозуміло, хлівець винен тим, що належить багатому сусідові, а горобеня ж чим завинило? А якийсь горобець, «як жиди Христа мучили, кричав: жив-жив!»

Ось так наш герой змалку почав встановлювати соціальну та історичну справедливість… А сам за свої вчинки намагався уникнути відповідальності. Пам’ятаєте, для чого в образах «повидовбував очі»?

Виріс Чіпка, горілку пити навчився. Похмелиться і все ж вертає додому: «…як скажений бик налітає на хату… Брязь! — одно вікно… Дзень! — друге… Посипалось третє… Грюк! Ногою в двері… Полетіли й двері у сіни». А потім ображає рідну матір, яка винна перед сином-злодієм лише у тому, що його породила і робила для нього, що могла.

Важко читати далі розповідь про першу Чіпчину «справжню» справу, свого роду посвячення в злодійський орден. У Чіпки навіть не виникає питання, чи зможе він «переступити через кров»: перше вбивство було випадковим, планувалось тільки пограбування. Але камінь, кинутий у воду, дає кола: один злочин неминуче тягне за собою другий. Вороття до нормального людського життя вже немає і не може бути. «Спить Чіпка. Совість, задобрена горілкою, його не мучила.» Чи не сучасна історія перед нами, коли під впливом традиційних ліків від горя (горілка й веселе товариство, яке «все розуміє») скоюються злочини, про які, на жаль, так часто можна прочитати в сьогоднішніх газетах та журналах?

Потім у Чіпки багато буде всякого в житті і в душі. Він виступатиме в ролі захисника селян, його виберуть, по-сучасному, в депутати. Оберуть, бо не доведена була участь Чіпки в злочині. А чи знайшовся б серед читачів хтось, хто залишив би у виборчому бюлетені прізвище Вареника, і чи діяв будь-де і будь-коли закон, за яким Чіпка міг бути виправданий за вчинені злочини і просто за свою поведінку?

Чіпка ненавидить багатих, сам стає багатим, потім убиває таких, яким недавно був сам. Бідних же не вбиває не тому, що він їх любить, а тому, що в них нема чим поживитись. Він уже просто не може жити, не чуючи запаху крові. Вражає те, що Чіпка після злочинів не розкаюється, і на каторгу йде «…як-от сич насуплений. Тільки коли-не-коли з-під насуплених брів посилає на людей грізний погляд».

Насамперед хочеться зазначити те, що Чіпка, мабуть, обнадійливо сприйняв той факт, що перші крадіжки й навіть убивство не були викриті. У нього з’явилася впевненість: мене не піймають, я не якийсь там невдаха. Це часто губить людей і в наш час.

Повертаючись до історії земельного наділу Чіпки, до його юності, переконуюсь, що ніколи не було в Чіпки безвихідного становища, що тільки нетерпінні і злість на людей керували ним, штовхали до падіння.

Читаючи роман, уявляю собі, як склалося б життя героя у вільному світі. Чіпка — селянин, хороший хазяїн, добрий батько своїм дітям, уважний і люблячий чоловік. Свої працьовиті руки, гострий розум, рішучу вдачу він застосдвує для того, щоб організувати односельців на побудову багатого і справедливо-

го життя. Думаю, що з його хистом і вдачею той куточок землі, де він живе, став би процвітаючим. Його б поважали селяни.

Вважаю, що найбільша його помилка в тому, що він шукав справедливості там, де її нема; найбільша його втрата — не мав духовного меча і щита, щоб боротися і перемагати.; найбільша поразка — він судив людей, замість того, щоб судити себе.

Отже, духовний світ персонажа проявляється не тільки у психіці, а й у стосунках з вищим Законом, себто заповідями Божими. Автор не моралізує, він розвитком сюжету доводить, що гріх і щастя несумісні.

Конфлікт твору — у людській свідомості. Тому й є цей роман психологічним, бо не дає однозначних відповідей на багато питань, а спонукає читача до роздумів і власних висновків.

А давайте проаналізуємо своє життя. Чи є серед нас такі, кого б не ображали близькі люди? Чи є такі, кому вже нічого бажати? Чи не впадаємо ми іноді в такий відчай, що й жити не хочеться? Чи завжди у своїх невдачах ми звинувачуємо лише себе, а не шукаємо винуватців? Чи не буваємо такі беззахисні, як і Чіпка?

Не можна не погодитися, що навряд чи з будь-якої скрутної ситуації єдиним виходом може бути помста, а ще страшніше — вбивство. Не можна виправдовувати злочин важким дитинством, нелюбов’ю до себе людей. Отже, не всякими шляхами можна дійти праведного діяння. Треба думати і думати, як, борячись проти зла, не скоїти ще більшого й непоправного лиха.

Сучасний світ — світ відчуження і страху. Осмислюючи твір Панаса Мирного, досліджуючи душевний світ літературного героя, ми вчимося визнавати перевагу духовного над матеріальним, усвідомлювати індивідуальну відповідальність людини за все, що з нею відбувається.

Життя — річ бурхлива й не передбачувана, і щоб витримати в його швидкому потоці, потрібно бути сильним. Кажуть, що життя — це симфонія, вальс або й маленька п’єса. І, на жаль, диригента часто вибираємо не ми. Але кожен творить життя своє сам, вибираючи свій темп, свій розмір і свою мелодію.

Тож нехай порадою нам залишаються слова Панаса Мирного : «Коли можна, зроби так, моя доле, щоб усі мучені заспокоїлися, їх серце зазнало радості, обітри сльози гіркії, щоб люба усмішка заграла на веселому обличчі».

1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Загрузка...

Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net , підтримайте розвиток сайту!

Схожі твори:


    Категорія: