Сама цікава подія на зимових канікулах

Зимові канікули завжди очікуються з особливим нетерпінням. Це не просто холодна пора року! Це пора снігу, розваг, реалізації мрій та чудес. Тільки романтичні та витончені натури здатні істино любити цю пору року. Навіть маленькі сніжинки викликають захоплення, адже в голові не вкладається на скільки сильна природа, яка може створити таку красу, яку так не просто описати словами.

Зимові канікули завжди прикрашає свято Нового року, в який усі з таємною надією очікують приємних сюрпризів. І хоч кожен думає, що Діда Мороза не існує,

я знаю, що у кожної людини є свій «Дід Мороз». Це може буди хто завгодно, звичайно, що це людина, яка хоче зробити вас більш щасливими і в черговий раз подарувати казку. І важливо пам’ятати, що ви також можете бути такою людиною для когось.

Цікаві події не створюють оточуючі, цікаві події не обумовлені долею чи якимись вищими силами, їх створює кожен для себе самостійно, адже ми – творці власних доль. Прокинувшись одного ранку я зрозуміла, що вдома нікого нема, на столі лежала записка, що батьки поїхали у термінове відрядження на три дні і мені видається певна сума грошей, на яку я повинна жити. Спочатку

мене охопило нестримне бажання голосно стрибати та сміятись, але трохи пізніше я зрозуміла, що не все так весело, адже батьки залишили зі мною сестру, якій 7 років. Щастя стало трохи менше, але відчуття свободи та незалежності все одно гріло душу.

Приготувавши сніданок я вирішила, що треба піти до парку та погуляти з малою. Ми вже було зібрались, але до мене зайшли мої друзі… Поки ми пліткували про своїх конкуренток, про те, як не іде Каті її нове плаття, як Оксанку батьки посадили під домашній арешт і яка крута нова пісня Ані Лорак, я і думати забула про малу. Ми пішли до парку, навколо бігали діти, чомусь мені здавалось, що сестра грається з ними. Яким було моє здивування, коли я зрозуміла, що моєї маленької нема серед дітей, що ліплять снігову бабу, і серед тих, що катаються на санках, навіть серед тих, хто просто буцає сніжки одне в одного. Мене охопила паніка!

За п’ять хвилин я добігла додому, хоча іти значно більше, і картина, яку я побачила викликали сльози на моїх очах: малої нема, її одягу та взуття теж нема. «Загубилася» – подумала я. Ще деякий час я обдзвонювала своїх подруг, які шукали сестру в парку та на вулицях. Мене охопив відчай та паніка, мені стало жаль сестру, яка із-за моєї неуважності десь там помирає собі на вулиці, стало страшно, адже я очікувала покарання від батьків. Уява малювала жахливі картини.

І от до мене хтось торкається рукою… Відчуття переляку я навіть не встигла посмакувати, адже слідом за ним мене охопило так саме відчуття щастя, яке вранці викликала записка батьків. Це була мала! І як виявилось, поки ми теревенили з подругами, вона пішла в кладочку шукати санчата, а ми на неї не звернули уваги і пішли. Вона залишилась вдома, їй стало страшно і вона вирішила не виходити з кладовки, доки хтось не прийде додому.

Для мене цікаве в цій історії те, що іноді в житті все далеко не так як ми плануємо, як ми думаємо і відчуваємо. Відчуття злості за те, що поряд зі мною залишили сестру, різко замінилось на відчуття щастя, адже тільки визнання того, що це рідна кров, що силу сімейних вуз неможливо зруйнувати, робить нас по істині щасливими людьми.


1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд
(1 votes, average: 5,00 out of 5)


Сама цікава подія на зимових канікулах