Июл
05

Шевченківський «Кобзар»

admin

У мене в руках Шевченківський «Кобзар». Дивишся на нього, і мимоволі спадає на думку, яке довголітнє і прекрасне його життя. Цю безсмертну книгу читали ще сучасники великого «Кобзаря», далі-їх діти, онуки і правнуки, тобто наші прадіди, діди і батьки, сьогодні в «Кобзар» вчитуємося ми.
«Кобзар», оця книга Правди, однаково дорогий усім поколінням. 85-річний колгоспник з Київщини сказав: «Кобзаря» я не проміняю ні на що. Він мені од матері дістався».

«Кобзар», за Франком, — це «епоха в історії духовного розвитку цілого народу українського».

«Кобзар» — поетична книжка, дивовижно багата на теми і ідеї, образи і жанри, ритми і віршові розміри, тропи і стилістичні фігури. Тут знайдемо ліричні та епічні вірші, громадські та інтимні твори, романтичні балади і різних жанрів поеми: ліро-епічні, сатиричні, драматичні, поетичні памфлети і епіграми, пейзажні зарисовки і жартівливі вішрі, послання і переспіви. У «Кобзарі» — минуле і сучасне українського народу, його історія і побут, філософія і мораль. У невеликих за обсягом творах Т. Шевченко зумів охопити питання, що хвилювали народи, а то й планету.

З часу появи «Кобзаря» його назва стала другим прізвищем Шевченка. «Ся маленька книжечка, — писав Іван Франко, — відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла немов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українському письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову».

Усі чесні люди того часу бачили кривду, заподіяну трудящому люду російським царатом і українськими панами. Але тільки один, до того ж молодий, Шевченко збагнув, як тяжко Україні:

Обідрана, сиротою
Понад Дніпром плаче;
Тяжко-важно сиротині,
А ніхто не бачить…
Тілько ворог, що сміється…

Проте поет не лише сумував і скорботно зітхав над долею рідного краю, а й застерігав гнобителів:
Смійся, лютий враже! Та не дуже, бо все гине…

Своїм «Кобзарем» молодий поет перший за всю історію України, пропонував задуматись над тим, «чия правда, чия кривда і чиї ми діти?»

Важливо підкреслити не стільки багатогранність творчості великого Кобзаря, скільки те, що його творчість пішла в найширші трудящі маси… відразу, і це тоді, коли не лише бунтарські Шевченківськи вірші, але й кожне українське друковане слово було заборонене, переслідуване й нищене царатом. Сільські дівчата, які, може, не читали жодної книжки, декламували Шевченківськи поеми. Старі селяни жили, мов зачаровані, дивним «Кобзарем», що якось дістався до їх рук…

Причина цього, чи не єдиного явища в історії світової поезії, дуже проста: про що б не писав Шевченко, в центрі його уваги — знедолена, скривджена проста людина, найчастіше селянського стану.
І народ на любов відповідав любов’ю. Ось лише кілька народних прислів’їв про творчість Шевченка:
«Шевченкові твори сяють, мов ясні зорі». «Зі сторінок «Кобзаря» зійшла правди зоря». «Шевченків «Кобзар» пік панів, як жар». «Правду в «Кобзарі» шукай».

Поезія для Шевченка дуже дорога — це квіти його душі, це рідні діти його серця. Як дбайливий садівник, він плекає, доглядає їх. Але його твори сумні. Причина їх суму — народне лихо. Не джерельна вода поливає його вірші-квіти, а сльози трударів і його особисті. Пише він для народу України, куди і посилає своїх «дітей»:

Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Бо вас лихо на світ на сміх породило,
поливали сльози…
Нащо ж вас кохав я, нащо доглядав?
Чи заплаче серце одно на всім світі,
Як я з вами плакав?

Про роль поета в житті народу йдеться також і в інших ранніх творах: «Перебендя», «На вічну пам’ять Котляревському», «До Основ’яненка», «Гайдамаки». Перебендя—кобзар «все знає» і «все чує», він весь час серед народу, грає й співає для нього, тому його «знають і дякують люди». У другому вірші соловей-поет виспівує для сиріт, дівчат, і від його щебету «сохнуть дрібні сльози». У третій поезії поет мріє писати так, щоб на «весь світ почули». У «Гайдамаках» Кобзар співає в бойових лавах повстанців, надихає їх на визвольну боротьбу, його пісні ведуть народних месників уперед.

До цієї теми в своїй творчості Шевченко повертався не раз: і в «Тризні» та «Трьох літах», і в поезіях періоду заслання, і в «Царях» та «Неофітах», і в ряді інших творів. Лейтмотивом усіх цих творів є оці загальновідомі рядки:

…Возвеличу
Малих отих рабів німих!
Я на сторожі коло їх
поставлю слово.

А слово своє поет безперервно удосконалював, прагнучи «огненно» писати,

Щоб слово пламенем взялось,
Щоб людям серце розтопило…

1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (3 votes, average: 5,00 out of 5)
Загрузка...

Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net , підтримайте розвиток сайту!

Схожі твори:

Категорія: