Home » Скорочені твори » Скорочено «Каторжна» Бориса Грінченко

Скорочено «Каторжна» Бориса Грінченко

Її називали каторжною всі оточуючі. Коли дівчині виповнилося сім років, померла її мати, котра була єдиною людиною, якій Докія могла поскаржитись, просто посидіти поруч та разом поплакати. Після смерті матері батько одружився з іншою жінкою, яку Докія дуже не любила. І дітей її вона теж не любила, навіть била їх.

Батько став пиячити, а мачуха жахливо ставилася до дівчини, примушувала працювати, виконувати всю домашню роботу. Але Докія не могла нічого зробити до пуття: то розіб’є щось, то зламає, то взагалі все переплутає та зробить не так. Мачуха дуже злилася на Докію за це та била її. Але дівчина ні слова їй не казала, та жодного разу навіть не заплакала, все терпіла. Цим вона була дуже схожа на матір. Одним словом, каторжна! Навіть дівчата та парубки на вулиці називали не інакше як Каторжна Докія.

Єдиним місцем, куди Докія могла піти та побути на самоті, був садок, в якому росла її улюблена калина. Дівчина приходила до дерева, обіймала його, скаржилася на свою долю та плакала. Потім заспокоювалася, та знову йшла до мачухи виконувати її доручення. Одного разу діти мачухи побачили, як Докія сидить поряд з калиною та плаче, та розповіли про це матері. Мачуха дуже розлютилася, вона вважала, що дівчина таким чином тікає від роботи.

Побігла жінка в садок, схопила дівчину за волосся та потягнула додому. Вона дуже кричала на Докію, та казала, що провчить її, і що не дозволить тікати від роботи. Жінка схопила сокиру, та побігла до калини. Докія бігла слідом, вона благала мачуху не чіпати калини, але жінка була непохитна в своїх намірах. Вона відштовхнула дівчинку, та розлючено рубонула нещасне дерево…

Так і пройшло дитинство Докії. Без ласки, без іграшок та без калини. Стала вона дорослою дівчиною. Весь час Докія не могла зрозуміти, чому саме її так мучать, чим вона гірша за інших? Вона була зла на всіх людей, вона вважала їх винними в усіх своїх проблемах та нещастях. Іноді дівчина дуже хотіла помститися, але насправді вона мала дуже добре серце. І, як усі, Докія хотіла кохати, хотіла дарувати комусь своє тепло та ласку.

Одного дна мачуха відправила Докію до тітки Одарки попросити глечик. Коли дівчина прийшла до тітки, то побачила у неї в хаті шахтарів, які співали пісні та розважалися. І один з них такий гарний був, що дівчина навіть втратила здатність розмовляти. Він сам як побачив Докію, відразу підбіг та обійняв її. Дівчина перелякалась, та хотіла втекти. Однак хлопець наздогнав її, казав їй яка вона красива, але Докія таки вирвалася та побігла додому. Вдома сказала, що тітка глечик не дала. Але з того дня втратила дівчина спокій. Часто бігала до тітки, щоб побачити його, але його все не було.

А колись йде Докія левадою, аж хтось позвав її. Обернулася, а там він! Знову хотіла втекти, але він схопив її, та не відпускав. І з того дня Докія була найщасливішою людиною! Серце її нарешті найшло того, кому можна дарувати своє кохання. І не помічала дівчина нікого і нічого навколо. Тільки її коханий та його поцілунки на своїх губах! Всю душу вона була готова віддати за нього! Через деякий час коханий її зовсім перемінився.

Ніяк вона не могла зрозуміти чому, але почав він віддалятися від неї. А одного разу просто сказав: «Прощавай!», та пішов і вже не повернувся. Згодом пішли плітки, що він вже до іншої дівчини ходить. Докія не вірила, та вирішила перевірити. Та тоді й почула, що він теж її каторжною вважає. Вона його так любила, а він теж зрадив. Дуже розлютилася Докія, побігла додому, схопила сірники та вирішила підпалити хату тієї дівчини, до якої її коханий ходить, щоб усі згоріли.

Знайшла трохи соломи, підпалила, аж раптом згадала про Саньку – маленьку дівчинку, дочку досвітчаної матері. Перелякалася Докія, що дитина ні за що згорить, зрозуміла, що це гріх, та схопилася тушити вогонь. Але було пізно, одежа на ній горіла, і вона вже нічого не могла зробити. Почала кричати, звати на допомогу та втратила свідомість.

Прийшла до тями вже дома. Виявилося, що врятували її хлопці та дівчата, що були недалеко та почули її крики. Коли Докія зрозуміла, що вмирає, то поряд з нею був лише її батько. Коли її поховали, ніхто її не жалів, для всіх вона так і залишилася каторжною. Лише маленька дівчинка Санька плакала.


1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (No Ratings Yet)
Loading...

Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net , підтримайте розвиток сайту!

Схожі твори: