Скорочено “Подвійне коло” Юрія Яновського
В степу, біля маленького південного містечка Компаніївка, в серпні 1919 року йшов кривавий бій. Поранені коні втрачали своїх вершинків, скрізь була кров і стогін. Бій йшов на колишньому родючому баштані, під ногами лежали кавуни, що відволікали коней. Серпень був дуже гарячий та тривожний.
Тут зійшлись двоє братів Половців. Андрій вів загін «добровольчої армії А. Денікіна», а ворожим йому загоном петлюрівців командував його брат Оверко. Була страшна січа, петлюрівці налетіли, мов вихор, і розбили загін Денікіна, та взяли в полон Андрія. Під
Брати стояли один проти одного під насмішки козаків. Андрій згадував батькові слова, про те, що щасливий лиш той рід, де є згода між братами. Брат відповів йому, що рід то скороминуще, є їх ще троє братів крім них двох. Рід основою є, а держава – «найперше», і як брат посягає на державу, не гріх його вбити. Андрій проклинає Оверка. Оверко
Біля моря, вдома, ходить старий батько Половець, сумує за синами та дивиться в подарований Оверком бінокль, де ж його діти. Він ще не знає, що Андрій загинув від руки брата.
Панас и самий юний Половець – Сашко разом з бандою махновців вплітаються в бій. Оверко смертельно поранений. До нього на коні підскакує Сашко. Хлопець хотів добити його, та пізнав свого старшого брата. Оверко плює йому в обличчя, називає зрадником і байстрюком.
Брату Панасу він згадує батькові слова, що тільки-но чув від Андрія «тому роду не буде переводу, де браття милують згоду». На що Панас сміється і каже, що вони несуть анархію і свободу. А рід вплітається в державу. Як не буде держави і роду, всі вільно будуть жити. Він пропонує братові перейти до них, однак Оверко його проклинає, за що отримує кулю з Панасового пістолета і гине на місці.
На степ іде старшна темна буря.
Старий Половець все ходить по морському березі і наглядає в свій бінокль. Поряд з ним, в камяній печері друкують листівки хлопці, серез них дуже сильний Чубатенко. Старий бачить у бінокль двох людей – солдатів. Вони під’їхали ближче та обмнінялись з старим паролями. Від радості, що це «свої» старий міцно їх обійняв.
Панас Половець швидко копає могили двом своїм братам. Йде все більший дощ, його краплі на обличчі Панаса та на лицях його солдат здаються гіркими сльозами на польовоми похороні убитого Андрія.
Чотирнадцятирічний Сашко сидить скрутившись у тачанці і згадує своє дитинство без турбот та повсякчасного страху смерті, коли «можна скупатися і не чекати кулі». Він жалкує що пішов за Панасом, а не лишився вдома. Йому тут дуже тривожно, та й брат його не підтримує.
Йде дощ і за похованням братів та густими краплями не зразу помітили, що підійшов впритул загін інтернаціонального полку з Іваном Половцем на чолі. Панас та махновці люто одбивались, але сили були зовсім нерівні,ослаблен боєм з денікінцями, і вони здались. Тепер стояв перед братом Іваном брат Панас. Побачивши блідого Сашка, Іван спохмурнів.
Червоноармієць Іван розповідав махновцям, що є «правда бідних і правда багатих» а вони виступають за Червону Армію, яка несе їм порятунок. Частина перейшла. А інші відмовились перейти на їх бік, та побігли геть. Іван наказав розстріляти їх з кулеметів в спину.
Залишився тільки Панас, і звернувся до брата словами двох померлих братів, про згоду між братами. А Іван відповів що «рід наш роботящий, та не всі в роді путящі…Рід розпадається, а клас стоїть». Панас проклинає брата, як недавно проклинав його Оверко, та стріляє собі в рот. До Івана кидається лютий Сашко, кричить, щоб брат вбив і його. Іван хапає хлопця з чуба.
В компаніївському степу віяв гарячий вітер. Сипав пилом та накликав дощу на землю. Земля була залита кров’ю трьох братів Половців.
Напарник Івана, Герт, каже що «були брати одного роду, та не одного классу».
(2 votes, average: 3,00 out of 5)
Твір на тему мої роздуми над повістю.
Скорочено “Подвійне коло” Юрія Яновського