Скорочено «Зачарована Десна» Олександра Довженко

Веселий та гарний город був Довженків. Мати любила все саджати. Влітку город був заповнений урожаєм. Навіть гарбузи лізли  на тин та росли прямо на вулиці.

Дід Семен любив спочивати на погребні. Сашкові він скидався на Бога або святого Миколая, бо був височезний, худий та мав білу бороду. В неділю дід читав Псалтир, який мати спалила, бо уважала діда чорнокнижником. Дід Семен краще всіх умів збирати гриби та ягоди, він розумів мову тварин, та гарно ловив рибу. А коли він розповідав про колишні часи – всі заслуховувалися. Дід Семен дуже любив

сонце і ніколи не ховався від нього, так і помер на сонці, коли настав його час.

Якось Сашко «хазяйнував» на городі. Він ходив по огірках та дразнив бджіл, бо коли бджола вкусить дід доставав мідну монету та прикладав до укуса. Потім за цей мідяк можна було купити цукерку. Затим Сашко пішов шукати молоду моркву, але у всьому рядку не знайшлося жодної здорової – морква ще не виросла. Тоді він понатикував її назад щоб доростала.

Хлопець довго бродив по городу в пошуках смачного. Але раптом побачив бабу, дідову матір і вона його почала сварити за шкоду на городі. Вона дуже вишукано вміла сипати прокльонами. Сашко

заховався від прабаби в малині та боявся поворухнутися щоб Матір божа не побачила його та не виконала бабині побажання.

Його раптом спас дід, який покликав матір та попросив принести узвару. Баба переключилась на нього важкими прокльонами. Хлопець мріяв померти щоб не збулися бабині прокльони, але потім ожити біля ями та побігти додому поїсти смачне коливо, яке готують на поминки.

Хлопчина захотів додому. Хата у них була дуже стара та тісна. У ній було багато малюнків. Найстрашніша була картина, на якій було зображено страшний божий суд. На ній всій його родині знайшлося місце. Батькові заливали гарячу смолу, баба облизувала розжарену пательню, а діда держав чорт тому що він «чорнокнижник». Мати мріяла, що потрапить в рай як свята великомучениця. У всій сім’ї найправеднішим був Сашко. Але після бабиних прокльонів за моркву він у це вже не вірив. Він почав плакати, але цим викликав ще більший гнів прабаби.

Хлопчина вирішив повернути собі святість. Заліз у човен та почав думати про добрі діла, які має сотворити: буде поститись цілий тиждень, тягати дідові воду, та відвідувати церкву. Але він знайшов ще один спосіб повернути собі святість – він вирішив виражати пошану дорослим. Знайшов стару шапку та пішов на вулицю вітатися з людьми. Та на вулиці нікого не було – всі були в полі і шапку для привітання не було перед ким знімати.  Навіть дід Захар, місцевий коваль, не бачив хлопчину. Сашко вирішив повернутися додому та лягти спати, бо уві сні підростають.

Хлопчина почав думати про неприємні речі: п’явки, що впиваються в тіло; коли чужі собаки гавкають; нести величезний цебер з водою; полоти тютюн; коли батько повертається п’яним додому та б’ється з дідом та матір’ю; противно ходити босоніж по стерні; бачити велетенський вогонь.

Приємні речі теж пригадалися хлопчині: чалапати воді в калюжах після дощу, хапати щучок руками у річці, їсти на Великдень паску та крашанки, приємно лежати на печі та в човні. Також Сашко дуже любив всі святкові пісні на Різдво, Новий рік, Пасху та інші. Дуже любив музику, щебет пташок у садку, любив коли дід говорив з конем як з людиною.

За Сашком в дитинстві наглядали чотири няньки – у його брати Лаврін, Сергій, Василько та Іван, але прожили вони не довго. Хлопці померли за один день від незнайомої хвороби. Для батьків це було велике горе.

Батька свого хлопчина вважав дуже гарною людиною, йому подобалося як він працював, говорив, їв. Але одяг у батька був некрасивий, убогий.

Одного разу в хаті трапилося одразу дві події – хлопчина вранці прокинувся і дізнався від матері, що вона йому ляльку привела, але та Сашкові не сподобалась, бо була дуже маленька та синя. Тієї ж ночі вмерла баба Марусина.

Ще хлопчина згадав велику повінь навесні. У тата був єдиний човен, і тому поліціант Макар наказав йому рятувати людей в сусідньому селі. Було це на Паску. В той день багато людей залишилося з непосвяченими пасками. Люди рятувалися на дахах, животина втопилася. Тільки Ярема Бобир підготувався до  повені, та разом з отцем Кирилом та паламарем Лукою плавали між хатами та святили паски.

Через те що води весняні довго не сходили косовиця того року почалася пізно. Батько взяв з собою хлопчика. Він з задоволенням слідкував за сінокосом біля Десни. Багато цікавого хлопчина побачив в ту весну. Була у них «фамільна» ворона, яка прогнозувала погоду. І жодного разу не помилялась. Батько одного разу навіть застрелити її хотів.

Безліч цікавих пригод свого дитинства згадує хлопчик. Згадує як він побачив лева, який втік з бродячого зоопарку. Але люди вбили того лева. Пригадує про те, як у них пропав собака Пірат, і як він знайшовся та зрадів своїм господарям. Згадав Сашко як його відправляли до школи та який строгий та сердитий був вчитель Леонтій Созонович Опанасенко. Сашко дуже злякався, і навіть не зміг згадати ім’я батька.

Незліченно всього було в дитячі роки Сашка. Але самими незмінним залишилися спогади про Десну. Поетично описує письменник Десну в той час коли він був дитиною. Він вдячний долі за те що з’явився на світ на березі зачарованої Десни.