Скорочено «Жовтий князь» Василя Барки
Розпочинається роман зі знайомства із типовою українською сім’єю 20-30-х років минулого століття. Матір – Дарія Олександрівна – вмовляє дітей збиратись на богослужіння до церкви. Молодша дівчинка не дуже хоче, бо впевнена, що у школі усі довідаються та будуть з неї сміятись. Старший син відмовляється йти з мамою на відріз. Батько родини, разом з іншими чоловіками, був змушений кудись піти.
Між тим у храмі відбувається остання служба Божа. Совіти змусили священика здати ключі. Люди радяться як краще врятувати церковне добро. Парафіяни переховують
Селянам, котрих покликали на зібрання, переконують здати державі усе своє майно. Отроходін запевняє, що за порушення цього закону будуть проходити жорстокі покарання.
Совіти ходять по хатах та забирають усе їстівне. Дарія змогла зварити простеньку юшку з буряків, котрі ще зостались на городі. Залишки продуктів – жменьку пшона – приготувала для дітей вночі, що б ніхто не знав.
Батько родини – Мирон Катранник приймає рішення їхати на Воронежчину. Там він повинен був обміняти якісь речі на їжу для сім’ї. Тим часом ситуація у хаті стає ще важчою. Голод та
Батькові вдалось дістати трохи харчів та діти швидко зїли усе. Починає хворіти Миколка, для його порятунку потрібно хоч трохи ситної їжі. Батько знову шукає, де можна взяти продукти.
По селі починають з голоду масово вмирати люди. Щодня їх вивозять підвозами. Жодної людини похоронити не можна було. За це передбачалась смертна кара.
Допоки Мирон знайшов у залишеному сусідами сховку трохи картопельки, партійці ні у чому собі не відмовляють. Спеціально для них доставляється крупа та м’ясо.
Сім’я Катранників починає харчуватись їстівною травою. Від холоду помирає Миколка.
По селі починають божеволіти люди. Один чоловік, навіть, зарізав власну дитину.
До Дмитра приходять совіти та ведуть його у будівлю церкви. Опинившись на порозі, чоловік не повірив своїм очам. Повсюди було повно зацвілого хліба. Отроходін пропонує чоловікові і борошно, і хліб, але взамін на інформацію про те, де захована золота церковна чаша. Дмитро нічого не відповів катам, але придумав план викрадення продуктів з церкви.
Усі селяни зібрались біля церкви та, не витримавши напруження, кинулись на охолону. Запрацювали кулемети, врятуватись вдалось небагатьом.
В місті з’явився хліб, але ціна його була дуже високою. Люди стояли в чергах по 3-4 дні.
Дмитро зумів дістати трохи конини. На ній вони змогли протриматись цілу зиму. Дмитро думав не лише про себе та дорогою їжею поділився також і з сусідом – Пилипом Гільчаком.
Село повністю вимирає. Людського голосу тут вже не чути.
Єдиний порятунок для родини – тікати куди можна. Рано вранці знесилений Дмитро разом із Дариною та дітьми вирушили у дорогу. Вони шукали ховрашків, їстівну траву. Трохи соняшникового насіння вдалось роздобути від трактористки з колгоспу.
Сім’я дістається до міста. На звалищі мертвих, Катранник помічає неживого чоловіка із обмотаним у полотно хлібом. Взявши поживу, він не забуває про покійного та з вдячністю хоронить його.
Через деякий час знеможений мором Дмитро помирає. Він не зламався та не продався своїм ворогам. Золота свята чаша залишилась у потаємному місці. Помирає також дочка Оленка. В Дарії залишається лише Андрій.
Одного дня, повертаючись з міста, хлопець та матір випадково сіли у різні поїзди. Дарина сподівалась, що знайде хлопця вдома, але його не було. Вона залишила йому записку та паляницю і пішла вишукувати свою дитину. Тим часом Андрій пересідав з поїзда у поїзд та й потрапив у Білорусію. Добре підкріпившись у місцевих людей, він назбирав і клуночок харчів для матері. Хлопець знову повернувся у рідне село. Сусіди Петруні забрали Андрій до себе, але хлопець продовжував виходити на дорогу та шукати свою матір.
(3 votes, average: 3,67 out of 5)
Твір на тему причини трагедії жульєна сореля.
Скорочено «Жовтий князь» Василя Барки