Июл
27

Співіснування романтичного й обивательського у повісті Гріна «Пурпурові вітрила»

admin

Сьогоднішнє життя не балує нас романтикою, чимось піднесеним. Ми задихаємося й нікчемніємо у буденних турботах і, раптом усвідомлюючи це, підводимо очі до неба й немовби підносимося. Але вистачає нас ненадовго: буденщина має властивість затягувати. І все рідше й рідше задивляєшся в блакитну височінь чи на яскраві зірки. І доводиться самого себе струсити, інакше ризикуєш остаточно потонути в побуті й повсякденних турботах. Своєрідним допінгом, який, на мою думку, має освіжаючу дію, є грінівські книги, грінівські образи, коли в суєті суєт відкриваєш «Бегу-щую по волнам», «Блистающий мир», «Пурпурові вітрила» — і потопаєш у них, як у морі, як у сонячному світлі. Перечитаємо «Пурпурові вітрила»…

У героях і обставинах їхнього життя немає нічого казкового. Можна пізнати, наприклад, Каперну — село, в якому мешкають грубі, не здатні сприймати світ у всьому розмаїтті барв і звуків люди. Їх інтереси не простягаються далі відвідувань трактиру, вульгарних жартів, «брудних, як немиті ноги», анекдотів. Навіть таке прекрасне почуття, як кохання, цим обивателям не дано пережити, усі їхні відчуття є приземленими й вульгарними: «Том, як ти одружився?» — «Я спіймав її за спідницю, коли вона хотіла вискочити від мене в вікно». У цій затхлій й мертвущій атмосфері єдиним способом захисту власної позиції і власного ж світосприймання є моральна стійкість, особливий талант неуподібнюватися юрмі. Тому почуття поваги відчуваєш до людей, схожих на Ассоль, яка не занепала в умовах нестерпної вульгарності, а зберегла поетичність, незаплямовану моральну чистоту, свій погляд на речі. І в глибині душі я переконаний, що навіть якщо б Червоні вітрила не з’явилися у її житті, Ассоль не зрадила б свою натуру — залишилася б такою самою, як була; прозаїчне життя Каперни не торкнулось би її.

Дійсно, що є спільного між дівчиною і капернівцями? Ось Ассоль іде високою луговою травою, вдивляючись в «обличчя» квітів і плутанину трав, розрізнюючи в них майже людські риси й пози. З деревами вона вітається, немов із живими людьми, розмовляючи з ними то подумки, то вголос. Такого відношення до світу не зрозуміти обмеженим і примітивним мешканцям Каперни. Байдужий погляд спокійно лине по поверхні речей та явищ. І ловиш себе на думці: як часто нам не вистачає того внутрішнього зору, що незрівнянно сильніший, ніж звичайний погляду! Цей внутрішній зір, крім Ассоль, мали і казкар Егль, і капітан Грей. Капернівці, напевно, здивувалися б, довідавшись, що Грей переходив з однієї крамниці до іншої у пошуках потрібного йому відтінку червоного кольору. Цим людям не дано зрозуміти, що таке МРІЯ. Їх життєві намагання не виходять за межі «бухгалтерського розрахунку». Адже саме мрія, вважає Грей, містить «зерно полум’яної рослини — дива», саме мрія допомагає облагороджувати душі і перетворювати світ. Тому люди, які зачерствіли серцем, піддаються чарівливості Ассоль і Грея. Так, вугляру Філіппу дівчина обіцяє, що одного разу, коли він буде закидати свій кошик вугіллям, той обернеться на духмяний кущ. І Філіппу дійсно починає здаватися, що на старих прутках з’являються бруньки й ось-ось стрепенеться яскраве листя.

Обиватель теж бажає незвичного, дива, але незвичайне для нього — це радість від поразки того, хто мужніший за нього самого, душевно тонший, поетичніший. Обиватель відчуває заздрість до незвичайного і не терпить людської несхожості. І, читаючи «Пурпурові вітрила» Гріна, ми разом із героями відчуваємо торжество над прозаїчним й обивательським уявленням про життя, коли на очах у всіх мешканців Каперни з’являється корабель з яскравими вітрилами. І найголовніше диво полягає не в тім, що мрія раптом стала дійсністю, а в тім, що одна людина зрозуміла, збагнула душевний світ іншої людини. Грін допомагає повірити в те, що кожний може подарувати іншому радість казки, незвичайність долі.

Читаєш книгу і розумієш, що найдивнішими своїми успіхами ми передусім зобов’язані самим собі. Треба тільки не чекати їх склавши руки, а наближувати своєю працею і своєю вірою. Саме праця і віра є головними генераторами життєвого успіху. Саме праця і віра надають мрії енергії. Так, час від часу руки опускаються, і стає потрібним якесь енергетичне «підживлення». Для мене таким стимулятором є книга О. Гріна «Пурпурові вітрила», яка нібито говорить: усе високе і прекрасне можливе, треба тільки боротися за нього!


1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (No Ratings Yet)
Загрузка...

Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net , підтримайте розвиток сайту!

Схожі твори:


    Категорія: