Спогади про дитинство

Дитинство починається там, де є перші спогади. Моє – зі згадки про бабусю, її будинок, двір, село, річку та ліс. У пам’яті лишились всі ті легенди та страшні казки про відьом, які перетворюються на вужів та випивають у корови молоко на рік вперед за одну ніч, жаб, що переслідують людей.

Все це я слухала ще зовсім малою, в часи, коли по всій країні увечері вимикали світло . Тоді завжди пахло димом. Щонеділі бабуся розпалювала справжню піч у літній кухні та місила тісто. Перед тим, як посадити його випікатись, хрестила й читала молитву. Аромат пиріжків

приваблював усіх сусідів, яких вона, врешті, щедро частувала.

Ще згадується, як тато возив мене на ставок вудити. Їздили ми на мотоциклові і я сиділа на бачку. Батько ловив невеличких карасиків, а я не мала терпіння дочекатись своїх риб. Кидала вудку і чимдуж гасала по берегові, а він сварився, що від мого галасу не клюватиме.

Якщо ми затримувались надовго, то мама нас сварила, але гнів її швидко перетворювався на лагідність. Так само їздили у ліс по ожину – її смачніше було рвати в рота. А восени збирали гриби та ліщину. Цей чоловік навчив мене любити природу, тварин. Щовечора він читав нам із сестрою

казки, або вірші Маршака перед сном.

Взагалі, дитинство згадується найбільше влітку, коли можна було досхочу кататись на велосипеді, пропадати на березі річки цілими днями, або гратись просто неба. Ми з друзями влаштовували собі халабуди на гіллі старезних дерев укриваючись так від спеки.

Пам’ятається велика галявина конвалій за батьківською хатою серед якої стояла моя гойдалка змайстрована між сосною та шовковицею. У всіх моїх спогадах зелено і світ залитий теплим, жовтим сонячним світлом.

Той час завжди для мене матиме смак шовковиці, полуниць, ожини та бабусиних пиріжків. Найпрекрасніший та найбезтурботніший час у житті кожної людини.