Своєрідність поезії Вагантів, її провідні теми
Розквіт руху вагантів – мандрівних релігійних діячів або священиків – припадає на кінець ХІІ або початок ХІІІ століття вже нашої ери. При цьому латинська література отримала нову течію, яка складалася з юнаків або священиків, що втратили свій сан. Ці люди складали пісні та вірші. Їхніми ідеалами були античні письменники та філософи – Горацій, Овідій, Ювенал. Така орієнтація йшла в супереч церковним канонам, тому що у своїх творах письменники оспівували язичницьких богів, просте людське життя, мотиви пісень стимулювали до життя та до віри
Доречи, їхня поезія складалася латинською мовою, тому ніхто не сумнівався у освіченості письменників.
Поезія вагантів розкривала чарівний світ вільнодумства та ерудиції. Така течія була сформована не лише на українських землях, а й в Європі. У своїх творах діячі орієнтувалися як на античні образи, так і на біблійні. Було дивним, що вони
Своєрідність поезії мандрівних релігійних діячів сконцентрувалася у суміші гумору та реальності оточуючого життя. Ці люди мали талан, який вони направили на те, щоб показати засліпленим людям усі реалії тогочасного життя. Їм було призначено зрушити віками встановлений порядок речей.
Письменники минулого століття яскраво підкреслюють те, що поезія вігантів була насиченою правдою та проникливою римою, яка допомагала більш яскраво зобразити оточуючий світ. Пісні мали простий склад, легко запам’ятовувались. А через те,що церква час від часу не давала їм спокою, їм приходилося не підписуватися під створеними збірками пісень. Ті роботи, що залишилися у цілісності аж до ХХ століття, змогли відродитися у роботах письменників сучасності (Карл Орфа – «Сагтіпа Вигапа»).
Твір опис картини сонячна зима.
Своєрідність поезії Вагантів, її провідні теми