Июл
08

Трагізм селянської долі у новелах Василя Стефаника

admin

…У новелах Василя Стефаника не промайнуть заковані в лати лицарі і не схрестять зброю в смертельному герці, не зустрінуться чарівні мавки і феї. Не про народних героїв-богатирів України, що ударом кулака збивають дикого степового коня, носять при боці двопудові шаблюки і стинають ними голови ворогам, розповідає Василь Стефаник.
Кожна його новела — це картина трагедії селянського життя, трагедії разючої бідності, безнадійної самотності, невимовної туги від розлуки з рідною землею й світ, повний смутку і водночас несказанної краси та любові до людини, входить в серце і дає спокою, ятрить болем душу.

Кожен твір Стефаника — це безприкладна творча праця, згусток нервів письменника, трагедії душі, вистраждана в слові. Він довго виношував свої задуми, розповідав про них спочатку у товаристві друзів, перевіряв кожне слово, ніби добирав матеріал на пам’ятник. Коли нарешті закривався в кімнаті і сідав писати — нічого не виправляв. Що не подобалось — палив і починав знову.
— Не пиши так, бо вмреш, — говорив йому приятель Кирило Гоморак.

«Я писав тому, щоби струни нашого селянства так кріпко настроїти і натягнути, щоби з того вийшла велика музика Бетховена. Це мені вдалося… Я свою душу пустив у душу народу, і там я почорнів з розпуки і слів не маю, аби ж все міг сказати, бо страшно за себе, а я ще трошки хочу жити».

Дехто схильний був бачити у Стефаникові песиміста, людину, що зневірилася і тужить, впавши в розпач. Але якщо письменник зумів віднайти у душах читачів такі слова, що можуть гриміти, як грім, і світити, як зорі, — то це оптимізм.

Таке слово Василя Стефаника, такі найпоетичніші його прозові новели стоять поруч із огненною поезією Т.Г.Шевченка.
Кожна новела В.Стефаника проймає голову пекучою, як вогонь, думкою і немає жодної новели, витвореної лише фантазією митця. Кожна картина вихоплена з життя письменника або близько знаних людей.

Примарами минулого встають перед очима його герої. Всі вони або безнадійно хворі, або безнадійно вбогі, або безнадійно п’яні, або безнадійно старі, або безнадійно спрацьовані, або безнадійно нещасливі. Від розпуки вони неспроможні висловити того, що відчувають, але ми чуємо ті невимовлені, в горлі застиглі слова. В новелах Стефаника герої виписані недомовленими словами, і ті слова звучать найтяжчим стогоном.

Чи не найбільше у Стефаника новел про дітей. їх доля, як і майбутнє рідного народу, дуже хвилювала його. Діти з «Новини» — це «мерці», їх приреченість така ж очевидна, як і доля батька — Гриця Летючого. Трагізм тут постає не стільки у вбивстві батьком дочки, скільки в усвідомленні того, що смерть — легша за життя.

«Кленові листки» — це твір про дітей без дитинства. У наймита Івана, героя новели, «страшна любов до дітей». Ця «страшна любов» розвіє їх, як кленові листочки, по далекій незнаній Канаді, аби вони лишились жити.

Іншою трагедією, такою ж, як і безпросвітні злидні та еміграція до Канади, було для галицьких селян рекрутство. Проводи в рекрути і проводи на цвинтар майже не мали різниці. Саме тому вся новела «Виводили з села» написана як голосіння батьків за сином-рекрутом. Разом з батьками тужить і ліс, тужить усе село, як тужили мільйони злидарів, ходячи тінню по світу, позбувшись всього майна, маючи від писаря тільки «синю книжечку» — офіційно паспорт, а фактично перепустку до жебрів…

Поетом мужицької розпуки, селянським Бетховеном, співцем селянської бідноти, співцем Гуцульщини, борцем проти соціального гніту, володарем селянських душ називають Василя Стефаника. І що поетичніші епітети стоять поряд з його іменем, то ясніше стає, що зміст цього неповторного життя і талану з високим громадянським прикладом можна висловити тільки словами: він великий син великого народу.

1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (No Ratings Yet)
Загрузка...

Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net , підтримайте розвиток сайту!

Схожі твори:

Категорія: