Твір-опис бабусі

Хороша бабуся – це основа щасливого дитинства. І моя бабуся саме така. Хоча ні – вона не просто хороша, а найкраща. Адже моє дитинство, завдяки їй, набувало рис чарівної казки, сповненої ласкавих доторків теплих долонь та смачнючих страв (таких не зможуть приготувати навіть найвіртуозніші шеф-кухарі).

Зростом вона невеличка і трохи повненька. Завжди зав’язує хустинку, бо вважає, що ходити з непокритою головою не годиться. А з-під тої хустини постійно виглядає акуратне пасмо сивого волосся, думаю, бабця спеціально його так залишає, можливо,

щоб і в старості трохи причаровувати діда. І справді, та прядка додає їй певної вроди. Я ще пам’ятаю час, коли те пасмо було темне. Тоді у бабусі було менше зморшок і вона рідше жалілася на своє здоров’я. А от очі в неї залишились такі ж як і були. Тим очам позаздрять 18-річні, адже вони аж світяться жвавістю та любов’ю до життя.

А ще у моєї бабусі неймовірні руки. Вони завжди теплі, трохи шершаві і пахнуть пиріжками. Інколи видається, що вони живуть своїм власним життям, а життя те надзвичайно активне, бо вони ніколи не зупиняються (лише коли бабуся спить). Вони перуть, прибирають, готують їжу, доглядають за грядками

та хазяйством, а коли бабця сідає дивитись телевізор чи просто розмовляти з кимось, то вони починають складати одяг, в’язати, нашивати латки на стару одіж чи просто потихеньку погладжують одна одну, але не зупиняються.

Одяг у бабусі завжди чистий і чепурний, як і все те, що її оточує. Влітку особливо часто вона вдягає плаття в горошок. Каже, що то її улюблене, що то їй колись дідусь подарував. Воно й справді дуже їй пасує, ніби освіжає її колишню, ще не згаслу красу.

Отака вона – моя мила бабусенька. Вона творець мого дитинства, до якого в думках буду повертатись усе своє життя. Ще не один раз подумки переживу задоволення від відчуття її руки на своїй голові і ще не один раз, згадавши все, заплачу…